Материал: Фінанси_Посібник

загального фонду відповідного бюджету, яка утворюється для покриття тимчасових касових розривів [1].

Тимчасовий касовий розрив – це неспівпадіння у часі надходження коштів до дохідної частини бюджету з термінами фінансування запланованих заходів, що викликає тимчасову відсутність грошових коштів на рахунках бюджету [1].

Це протиріччя й вирішується за допомогою створеного резерву, що забезпечує безперебійність фінансування. З часом, коли кошти надійдуть до бюджету, треба повернути гроші, взяті з оборотного залишку бюджетних коштів, який на кінець бюджетного періоду має бути збережений у встановленому розмірі.

Оборотний залишок бюджетних коштів встановлюється у розмірі не більше 2 % планових видатків загального фонду бюджету і затверджується у законі про Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет.

На кінець бюджетного періоду оборотний залишок бюджетних коштів має бути збережений у встановленому розмірі.

Перевищення залишку коштів загального фонду бюджету над оборотним залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду становить вільний залишок бюджетних коштів, який використовується на здійснення витрат бюджету згідно із законом про Державний бюджет України та/або змінами до нього (змінами до рішення про місцевий бюджет) [1].

Слід зазначити, що у 2001 р. з прийняттям Бюджетного кодексу України було введено два таких нових поняття, як таємні видатки та захищені статті видатків.

Таємні видатки – це видатки, передбачені на діяльність органів державної влади в інтересах національної безпеки [1].

До державного бюджету таємні видатки включаються без деталізації. Вони є державною таємницею.

Контроль за їх проведенням здійснюється Рахунковою палатою України та Міністерством фінансів України, а звіти про проведені таємні видатки розглядаються Верховною Радою України на закритому пленарному засіданні.

Захищеними статтями видатків бюджету визнаються видатки загального фонду бюджету, обсяг яких не може змінюватись при здійсненні скорочення затверджених бюджетних призначень [1].

Захищеними видатками Державного бюджету України визначаються видатки загального фонду на:

оплату праці працівників бюджетних установ;

нарахування на заробітну плату;

придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів;

забезпечення продуктами харчування;

оплату комунальних послуг та енергоносіїв;

обслуговування державного боргу;

поточні трансферти населенню;

поточні трансферти місцевим бюджетам;

підготовку кадрів вищими навчальними закладами I–IV рівнів

161

акредитації;

забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення для індивідуального користування;

фундаментальні дослідження, прикладні наукові та науково-технічні розробки;

роботи та заходи, що здійснюються на виконання Загальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, та роботи

зпосилення бар'єрних функцій зони відчуження [1].

Перелік захищених статей Державного бюджету України визначається Бюджетним кодексом України.

З позиції використання централізованих у державному бюджеті коштів його видатки можна умовно поділити на 2 групи:

державне споживання;

бюджетне фінансування юридичних і фізичних осіб.

Державне споживання – це видатки на утримання державного апарату – управлінського, правоохоронного, судового, армії тощо. Формування доходів бюджету в цій частині є платою з боку суспільства державі за послуги, що надаються нею у сфері управління країною та забезпечення її обороноздатності та правопорядку.

Бюджетне фінансування відображає процес перерозподілу доходів у суспільстві. Якщо видатки бюджету в частині державного споживання відшкодовуються суспільству у вигляді відповідних послуг з бюджету держави, то бюджетне фінансування є, по суті, або поверненням частини централізованого у бюджеті ВВП, або суспільним її споживанням.

Бюджетне фінансування видатків впливає на формування вторинних, а в окремих випадках, і первинних доходів юридичних і фізичних осіб. Воно може мати прямий і непрямий (опосередкований) характер. Прямий характер має формування доходів конкретних отримувачів бюджетних асигнувань – розпорядників бюджетних коштів; опосередкований характер – споживачів суспільних благ, які забезпечуються за рахунок бюджету.

До принципів бюджетного фінансування належать:

1.Цільовий характер надання коштів.

2.Досягнення максимального ефекту при мінімумі витрат.

3.Безповоротність бюджетних асигнувань.

4.Безоплатність бюджетних асигнувань.

5.Надання коштів в міру виконання плану і з урахуванням раніше отриманих асигнувань.

Бюджетне фінансування здійснюється у таких формах:

бюджетні інвестиції;

державні трансферти;

бюджетні кредити;

кошторисне фінансування.

Бюджетні інвестиції можуть здійснюватись у різних формах. Основною

162

формою є фінансування капітальних вкладень. Виділення коштів може мати форму проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту. Бюджетні інвестиції можуть спрямовуватися також на придбання частки акцій акціонерних товариств.

Державні трансферти – це цільове, безповоротне та безоплатне (нееквівалентне) виділення коштів з бюджету конкретним економічним суб’єктам у вигляді державних субсидій, субвенцій і дотацій.

Дотації можуть надаватися у бюджетну сферу (у вигляді міжбюджетних трансфертів) та окремим підприємствам.

Міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого [1]. Вони спрямовані на збалансування та вирівнювання фінансової спроможності відповідних бюджетів.

Дотація – являє собою міжбюджетний трансферт у вигляді фіксованої суми коштів, що виділена з бюджету вищого рівня на безповоротній основі для збалансування бюджету нижчого рівня у випадках перевищення його видатків над доходами строком на один рік.

В бюджетній діяльності у складі міжбюджетних трансфертів застосовується два види дотацій:

дотацію вирівнювання – міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує;

додаткові дотації – міжбюджетні трансферти на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів; на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів, унаслідок надання пільг, встановлених державою; інші додаткові дотації.

Субвенція – цільовий міжбюджетний трансферт призначений на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який її надав [1].

Субсидії можуть виділятись юридичним та фізичним особам і мають форму фінансової допомоги чи відшкодування втрат доходів (житлові субсидії

вУкраїні малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг).

У країнах з розвиненою ринковою економікою поширеними є субсидії виробникам сільськогосподарської продукції на відшкодування втрат доходів у зв’язку з підтриманням доступного рівня цін на продукти харчування.

Субвенції та дотації надаються тільки юридичним особам. Субвенції є різновидом цільових субсидій, які передбачають спільну участь отримувача і бюджету в фінансуванні певних витрат.

Державні дотації також надаються на покриття збитків підприємств, але у тому разі, коли вони викликані незалежними від підприємств причинами.

Бюджетні кредити – це надання коштів з бюджету суб’єктам підприємницької діяльності на поворотній основі, що взагалі не властиве бюджетним відносинам. На відміну від банківських кредитів вони видаються на більш пільгових умовах та за нижчим відсотковими ставками.

Кошторисне фінансування означає виділення коштів з бюджету на основі спеціального планового документу – кошторису.

163

Кошторис – основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень [1].

Кошторисне фінансування охоплює такі напрямки видатків, як соціальна сфера, фундаментальні дослідження, оборона, управління тощо.

З погляду бюджетних установ воно є формою цільового, безповоротного і безоплатного фінансування. Працівники даних установ отримують на цій основі свої первинні доходи. З позицій споживачів суспільних послуг у соціальній сфері, це так звані безкоштовні послуги, що характеризують вторинні доходи користувачів даними послугами.

Формування бюджетних видатків починається на стадії планування проекту бюджету, за основу береться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із урахуванням реальної необхідності в них.

У цілому система видатків бюджету повинна забезпечувати надійне функціонування держави і сприяти економічному зростанню, що досягається за рахунок раціональної структури видатків.

Динаміку доходів та видатків Державного бюджету України за останні роки наведено у табл. 6.3.

Таблиця 6.3

Динаміка доходів та видатків Державного бюджету України

6.4. Бюджетна система та принципи її побудови

Після проголошення незалежності України у 1991 р. Верховною Радою України вперше був ухвалений Закон «Про бюджетну систему України» з наступними його доповненнями.

В основу формування бюджетної системи України сьогодні покладено Конституцію України та останню редакцію Бюджетного кодексу України, прийняту 8 липня 2010 р. Верховною Радою України [1].

Організація і принципи побудови бюджетної системи, її структура і

164

взаємозв’язок між бюджетами які він об’єднує, в процесі забезпечення виконання єдиної загальнодержавної фінансово-бюджетної політики складають її бюджетний устрій.

Бюджетний устрій країни визначається її державним устроєм. В його основу покладено:

–визначення видів бюджетів;

–установлення принципів побудови бюджетної системи;

–розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

–організація взаємовідносин між бюджетами різних рівнів.

В унітарних, державах, тобто в країнах з єдиним населенням та культурою, бюджетна система має дві ланки: державний бюджет і багаточисельні місцеві бюджети.

У федеративних державах бюджетні системи складаються з трьох ланок: федерального бюджету або бюджету центрального уряду, бюджетів членів федерації (наприклад, штати у США, землі (ланди) – у Німеччині, провінції – у Канаді, кантони – у Швейцарії) та місцевих бюджетів.

Бюджетний устрій України визначається закріпленим в Конституції України державним ладом України та її адміністративно-територіальним поділом.

Україна – унітарна держава, яка розподілена на 25 адміністративнотериторіальних одиниць (Автономну республіку Крим і 24 області країни).

Бюджетна система – це сукупність усіх бюджетів, які формуються і діють на території даної країні згідно з її бюджетним устроєм.

Відповідно до Бюджетного кодексу бюджетна система України – це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного i адміністративнотериторіальних устроїв і врегульована нормами права [1].

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів (рис. 6.6).

Державний бюджет України – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади протягом бюджетного періоду.

Місцевий бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються відповідно органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

До місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування [1].

Бюджети місцевого самоврядування – бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах) [1].

До складу бюджетної системи входять понад 12 тисяч місцевих бюджетів.

Усі бюджети України від державного до сільського в сукупності складають зведений бюджет України.

165