–придбання цінних паперів;
–повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування [2].
Витрати бюджету – це видатки бюджету, надання кредитів з бюджету, погашення боргу та розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів [2].
Видатки місцевих органів влади, залежно від їхніх завдань, у більшості країн поділяються на декілька функціональних видів:
–обов’язкові;
–факультативні;
–на фінансування делегованих повноважень.
Обов`язкові видатки – це видатки, спрямовані на виконання обов’язкових завдань, які покладаються на органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах всієї країни, а також видатки, що пов’язані з їхніми борговими зобов’язаннями за кредитами та позиками.
Факультативні видатки – це видатки, що здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також так званих добровільних та факультативних обов’язків.
Ще один вид видатків – видатки для реалізації делегованих (доручених)
центральною владою завдань.
Крім функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їхнього економічного призначення: поточні або адміністративні і капітальні або інвестиційні.
Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень.
Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.
Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально–економічного розвитку відповідної території, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов’язаних з розширеним відтворенням.
Поділ місцевих бюджетів на поточний і бюджет розвитку визначає порядок фінансування за умов наявності дефіциту бюджету у зв’язку з недовиконанням доходів бюджету. У такому випадку першочергово фінансуються видатки, які включені в поточний бюджет.
Головна мета створення бюджету розвитку – фінансування програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов`язаних з розширеним відтворенням.
Надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:
– податок на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств і фінансових установ комунальної власності) відповідно до
261
додаткових ставок такого податку, у розмірах визначених законом з питань оподаткування;
–єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
–дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є майно Автономної Республіки Крим, комунальна власність;
–плата за надання місцевих гарантій (відповідно до ст. 17 Бюджетного Кодексу);
–кошти від відчуження майна, що належить Автономній Республіці Крим, та майна, що перебуває в комунальній власності, кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них;
–90 % коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності до розмежування земель державної і комунальної власності (крім земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації), при цьому від продажу земельних ділянок, які знаходяться на території Автономної Республіки Крим: 35 % – до бюджету Автономної Республіки Крим, 55 % – до сільських, селищних, міських бюджетів Автономної Республіки Крим;
–субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних програм (проектів);
–кошти від повернення кредитів, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності Бюджетним кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;
–місцеві запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;
–кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради [2].
До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:
–погашення місцевого боргу;
–капітальні видатки, включаючи капітальні трансферти іншим бюджетам (крім капітальних видатків, що здійснюються за рахунок визначених пунктами 2–15 частини другої ст. 69 Бюджетного Кодексу надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів);
–внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування до статутного капіталу суб'єкта господарювання;
–проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає продажу відповідно до ст. 128 Земельного кодексу України, за рахунок авансу, внесеного покупцем земельної ділянки.
Капітальні видатки бюджету розвитку спрямовуються на:
–соціально-економічний розвиток регіонів;
–виконання інвестиційних програм (проектів);
–будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію об'єктів соціально-
262
культурної сфери і житлово-комунального господарства;
–будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів;
–будівництво і придбання житла окремим категоріям громадян відповідно до законодавства;
–збереження та розвиток історико-культурних місць України та заповідників;
–будівництво та розвиток мережі метрополітенів;
–придбання вагонів для комунального електротранспорту;
–розвиток дорожнього господарства;
–придбання шкільних автобусів та автомобілів швидкої медичної допомоги;
–комп'ютеризацію та інформатизацію загальноосвітніх навчальних
закладів;
–інші заходи, пов'язані з розширеним відтворенням.
Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.
Величина перевищення видатків місцевого бюджету над його постійними доходами становить дефіцит місцевого бюджету, а перевищення доходів місцевого бюджету над його видатками – профіцит місцевого бюджету.
Розподіл функціональних повноважень між окремими рівнями влади й управління є основою розмежування видатків між бюджетами. При цьому функціональні повноваження поділяються на державні (обов`язкові) повноваження, делеговані та власні (факультативні) повноваження.
Видатки на здійснення державних (обов`язкових) повноважень – це видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державного суверенітету та інші видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню.
До них належать видатки на:
державне управління (законодавчу і виконавчу владу, утримання адміністрації президента України);
судову владу;
міжнародну діяльність;
фундаментальні дослідження;
національну оборону;
правоохоронну діяльність;
державні програми підтримки пріоритетних галузей економіки, засобів масової інформації, розвитку транспорту та зв`язку;
загальнодержавні інвестиційні програми;
державні програми ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;
створення та поповнення державних запасів;
обслуговування державного боргу;
проведення загальнодержавних виборів та референдумів;
інші програми загальнодержавного значення.
Такі видатки здійснюються за рахунок Державного бюджету України [2].
263
Розмежування видів видатків за делегованими державними повноваженнями між місцевими бюджетами відбувається на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання суспільних послуг і наближення їх до безпосереднього споживача.
Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на три групи:
перша група – видатки на фінансування бюджетних установ та
заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів (здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об`єднань);
друга група – видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України (здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів);
третя група – на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України (здійснюються з бюджету АРК та обласних бюджетів). З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп (ст. 86 Бюджетного кодексу).
Такі видатки враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.
Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах кошти відповідних бюджетів для виконання власних повноважень.
Міські (міст республіканського АРК та міст обласного значення) ради та районні ради можуть передавати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень Верховній Раді Автономної Республіки Крим чи обласній раді з передачею відповідних коштів до бюджету АРК чи обласних бюджетів у вигляді міжбюджетного трансферту.
Сільські, селищні та міські (міст районного значення) ради можуть передавати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень районній раді чи раді іншої територіальної громади з передачею коштів до відповідного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту.
Передача видатків здійснюється за спеціальним рішенням відповідних рад на договірних засадах. Всі угоди про передачу видатків укладаються до 1 серпня року, що передує плановому.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим або відповідної місцевої ради можуть отримувати місцеві запозичення.
Місцеве запозичення – операції з отримання до бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету [2].
264
Короткострокові запозичення. Бюджетний кодекс передбачає повноваження місцевих органів влади робити запозичення терміном до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду для покриття тимчасових касових розривів, що виникають за загальним фондом та бюджетом розвитку місцевих бюджетів, та на покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, у виняткових випадках за рішенням Кабінету Міністрів України стосовно бюджету Автономної Республіки Крим і міських бюджетів – у межах поточного бюджетного періоду.
Порядок отримання та погашення таких позик визначається Міністерством фінансів України.
Через нормальні часові коливання бюджету (наприклад, нерівномірне надходження доходів і регулярні зобов`язання по видатках, таких як оплата праці) місцеві фінансові органи намагаються згладити виконання бюджету і стабілізувати фінанси шляхом запозичення в межах попередньо визначених лімітів.
При казначейському обслуговуванні місцевих бюджетів за видатками надання середньострокових позик на покриття тимчасових касових розривів може здійснюватись органами Державної казначейської служби України за рахунок тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунку на умовах їх повернення без нарахування відсотків за користування цими коштами на суми невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових обсягів кошика доходів місцевих бюджетів, визначених у законі про Державний бюджет України.
Порядок та умови отримання і погашення таких позик визначаються Кабінетом Міністрів України.
Надання позик оформляється відповідною угодою сторін. Позики надаються у межах поточного бюджетного періоду. Після підписання угоди вносяться відповідні зміни до розпису та плану асигнувань.
Погашення позички здійснюється в автоматичному режимі шляхом щоденних відрахувань від надходжень загального фонду відповідного місцевого бюджету до повного відшкодування. Обсяг коштів щоденних відрахувань погашення позички визначається шляхом розподілу обсягу позички на кількість робочих днів періоду запозичення. В разі непогашення позички у визначений термін (незабезпечення щоденних перерахувань в наслідок недонадходження доходів), органи Державної казначейської служби здійснюють її повернення до повного погашення у примусовому порядку, починаючи з наступного дня терміну погашення позички. При цьому рефінансування забороняється.
Довгострокові запозичення. Суб`єктами довгострокових місцевих запозичень можуть виступати виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради. Такі запозичення здійснюються до бюджету розвитку. Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців.
Надання позик з одного місцевого бюджету іншому забороняється. Місцеві органи влади можуть надавати послуги, які вимагають значних
265