Материал: Фінанси_Посібник

З метою прийняття державними органами обґрунтованих рішень проводиться моніторинг індикаторів (показників) економічної безпеки,

який передбачає перш за все постійне відстеження, фактичну фіксацію, аналіз і прогнозування найважливіших груп економічних показників, а також дозволяє здійснювати практичні заходи щодо зниження негативного впливу загроз чи їх повну ліквідацію, що значно полегшує підтримання економічної безпеки на належному рівні.

Індикатор (від лат. indico – вказую, визначаю) – елемент, що відображає хід процесу або стан об’єкта спостережень, його якісні та кількісні характеристики.

Індикатори економічної безпеки – реальні статистичні показники розвитку економіки країни, які найбільш повно характеризують явища і тенденції в економічній сфері [13].

Особливу увагу слід зосередити на таких загальних індикаторах

економічної безпеки:

валовий внутрішній продукт (ВВП);

темп інфляції;

дефіцит бюджету;

рівень безробіття;

економічне зростання;

рівень та якість життя;

енергетична залежність;

інтегрованість у світову економіку;

сальдо експорту-імпорту;

стан демографічних процесів;

державний внутрішній та зовнішній борги;

рівень тінізації економіки.

Більш повний перелік основних індикаторів оцінки економічної безпеки України наведений у Методиці розрахунку рівня економічної безпеки України [13].

Невід'ємною складовою визначення рівня економічної безпеки є встановлення не лише певного набору індикаторів економічної безпеки, а й їхніх порогових /граничних значень.

Порогові/граничні значення індикаторів економічної безпеки – це кількісні величини, порушення яких викликає несприятливі тенденції та загрозливі процеси в економіці [13].

Наближення індикаторів економічної безпеки до їх граничнодопустимої величини свідчить про наростання загроз соціально-економічній стабільності суспільства, а перевищення граничних, або порогових, значень – про входження суспільства в зону нестабільності і соціальних конфліктів, фактично, про реальну загрозу економічній безпеці. Зважаючи на це,

економічну безпеку держави часто трактують як деякий стан, що задовольняє визначений набір порогових значень показників-індикаторів.

Проте економічну безпеку доцільно розуміти ширше, як прогресуюче і динамічне явище, оскільки економіка не може розглядатися як щось статичне [9].

436

Основні загрози фінансовій безпеці держави полягають у такому:

недосконалість бюджетної політики і нецільове використання коштів бюджету;

неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати

податків;

значні розміри державного та гарантованого державою боргу, проблеми з його погашенням та обслуговуванням;

різкі зміни рівня цін та курсу національної валюти;

значна різниця співвідношення доходів найбільш та найменш забезпеченого населення та недостатня соціальна захищеність певних груп населення;

невисокий рівень капіталізації банківської системи, невеликі обсяги довгострокового банківського кредитування та значний рівень відсоткових ставок по кредитах;

залежність реформування економіки країни від отримання іноземних

кредитів;

низький рівень інвестиційної діяльності;

зростання «тіньової» економіки, посилення її криміналізації, нелегальний перетік валютних коштів за кордон, тощо.

Елементами фінансової безпеки України є:

1)ефективність фінансової системи, тобто її здатність забезпечувати досягнення стратегічних та тактичних цілей розвитку держави;

2)незалежність фінансової системи, тобто здатність держави самостійно визначати цілі, механізми та шляхи її функціонування;

3)конкурентоспроможність фінансової системи, тобто її здатність повноцінно виконувати свої завдання та функції в умовах існування та впливу фінансових систем інших країн та світових фінансових агентів [10].

17.2.Бюджетно-податкова безпека як складова фінансової безпеки держави

Бюджетно-податкова безпека держави визначається передусім основними напрямками бюджетно-податкової політики.

Бюджетно-податкова політика – це найбільш давній та дієвий інструмент державного втручання в економіку країни, яка реалізується через визначення оптимального співвідношення між доходами і витратами держави, де роль державної казни виконує бюджет, через який акумулюється та перерозподіляється значна частка ВВП і національного доходу (від 1/3 до 1/2 ).

Бюджетно-податкова політика забезпечує виконання державою найважливіших економічних функцій, які формують її дієздатність:

фінансове забезпечення виконання державою своїх функцій (управлінської, оборонної, соціальної, регулюючої);

438

підтримка фінансової стабільності та збалансованості у розвитку її

регіонів;

забезпечення фінансової незалежності держави;

створення стимулів для соціально-економічного розвитку.

Бюджетна безпека – це стан забезпечення платоспроможності держави з

урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів [13].

Проблеми бюджетної безпеки України полягають не тільки у надзвичайно малих розмірах бюджету, але й у недостатньо якісному бюджетному плануванні, оскільки прогнозні показники в сучасних умовах мають певну невизначеність, залежать від впливу непідконтрольних уряду чинників, що перетворює бюджет як фінансовий план на умовність та призводить до негативних наслідків.

Бюджетна безпека визначається:

1)цілісністю бюджетної системи;

2)ступенем збалансованості її бюджетів;

3)наявністю правової бази складання, процедури розгляду та затвердження бюджету;

4)обсягами бюджетного фінансування;

5)наявністю або відсутністю бюджетних резервів;

6)характером касового виконання бюджету;

7)наявністю та чисельністю податкових пільг;

8)дотриманням бюджетної дисципліни.

Бюджетна безпека визначається також рівнем перерозподілу через бюджет валового внутрішнього продукту. Рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту через зведений бюджет України протягом останніх трьох років складав 29,0–31,6 % ВВП, в той час як граничний рівень цього показника в країнах з розвиненою економікою, як свідчить світова практика,

досягає 40–45 % [15, 16].

Найважливішим індикатором фінансової безпеки держави виступає рівень бюджетного дефіциту.

Бюджетний дефіцит – перевищення видатків бюджету над його доходами.

Рівень дефіциту бюджету визначається як відношення обсягу дефіциту до обсягу валового внутрішнього продукту. Існують різні оцінки його граничного розміру. Згідно з даними міжнародної статистики «нормальна» величина бюджетного дефіциту в індустріально розвинених країнах коливається у межах 3–4 % від розміру ВВП за середньосвітової його величини 4,5 %. [15].

Однією з основних загроз є перевищення фактичного бюджетного дефіциту над запланованим, що говорить про низьку ефективність роботи уряду та може призвести до труднощів у співпраці з міжнародними фінансовокредитними організаціями.

У 2012 р. державний бюджет виконано з дефіцитом 53,5 млрд. грн., що на 37,9 % більше граничного розміру, визначеного законом про Державний бюджет України. Порівняно з попереднім роком зростання дефіциту відбулося

439

у 2,3 рази або майже на 30,0 млрд. грн., що після показника 2010 р. стало одним з найвищих значень за останні 5 років (рис. 17.6) [16].

Рис. 17.6. Порівняльний аналіз основних показників виконання Державного бюджету України і бюджетного дефіциту

Також загрозу бюджетній безпеці становлять факти нецільового та неефективного використання бюджетних коштів; порушення строків бюджетного процесу; емісії коштів НБУ з метою покриття бюджетного дефіциту, незважаючи на заборону бюджетним законодавством цього методу, оскільки наслідком цього є зростання інфляції та здешевлення національної валюти; недоліки, що містяться у сфері контролю за виконанням бюджетного законодавства та інші.

Ефективність бюджетної політики, формування і стан державного бюджету багато в чому залежать від проведення ефективної податкової політики, яка виступає головним важелем стабільного існування держави і є складовою бюджетно-податкової політики. З одного боку вона забезпечує фінансову базу держави, а з іншого виступає важливим чинником реалізації її фінансової політики.

Податкова політика – це сукупність заходів держави у сфері оподаткування шляхом встановлення правового регламентування та організації стягнення податків для реалізації фіскальної функції бюджету.

При її формуванні враховується здатність податків виконувати дві взаємозв'язані функції: фіскальну і стимулюючу. Держава через рівень оподаткування, порядок обчислення податкової бази і системи податкових пільг та обмежень визначає, з одного боку, величину доходів державного бюджету, з іншого – стимулює ділову активність суб'єктів господарювання і окремих громадян у відповідності з встановленими цілями і пріоритетами соціальноекономічного розвитку країни.

440