− Міжнародний стандарт аудиту 720 «Інша інформація в документах, що містять перевірені фінансові звіти» (доступ до іншої інформації, її вивчення; суттєві невідповідності та перекручення);
− Міжнародний стандарт аудиту 800 «Аудиторський висновок при виконанні завдань аудиту спеціального призначення» (аудиторські висновки за результатами тематичного аудиту; аудиторський висновок про фінансову звітність підприємства, складену згідно з іншими принципами обліку; висновок про окремі частини звітності тощо);
− Міжнародний стандарт аудиту 810 «Перевірка прогнозної фінансової інформації» (ступінь впевненості аудитора стосовно перспективної фінансової інформації; висновок за результатами перевірки перспективної фінансової інформації).
Аудиторський звіт не є офіційним документом, а тому чітких вимог до його форми не існує. Але у будь-якому випадку аудиторський звіт повинен складатися з трьох частин: загальної, аналітичної та заключної.
Загальна частина аудиторського звіту повинна містити таку інформацію:
− назву документа і назву клієнта;
− місце і дату складання;
− назву аудиторської фірми, її адресу;
− номер реєстраційного свідоцтва;
− номер поточного рахунку;
− прізвище, ім’я та по батькові всіх аудиторів, що брали участь у перевірці;
− період, за який проводилася аудиторська перевірка;
− склад, перелік документів, які підлягали перевірці;
− посилання на норми міжнародних стандартів аудиту та інших нормативних документів, які були використані під час аудиту [77].
Аналітична частина висвітлює сам хід аудиторської перевірки. В цій частині має бути детально описано: що було об’єктом перевірки, які інформаційні джерела досліджувалися, які методичні прийоми і процедури аудиту при цьому було застосовано, які докази зібрано, які виявлено помилки і порушення, їх причини і наслідки тощо.
У заключній частині на підставі проведених робіт має бути чітко сформульовано висновок аудитора про перевірені ним об’єкти аудиту.
Аудиторський звіт адресується замовнику із зазначенням дати складання, підписується керівником аудиторської фірми (або особою, уповноваженою керівником) та аудитором, що проводив перевірку, і завіряється печаткою аудиторської фірми. Кожна сторінка аудиторського звіту повинна бути підписана аудитором, який здійснював перевірку, і завірена його особистою печаткою.
Зміст аудиторського висновку залежить від конкретних обставин та результатів перевірки. Структура аудиторського звіту регламентована нормами міжнародних стандартів аудиту та законодавством України, відповідно до яких в ньому обов’язково мають бути такі розділи:
− заголовок;
− розділ, в якому йдеться про замовника аудиторської перевірки;
− вступ;
− масштаб перевірки;
− зміст виконаної роботи;
− висновок аудитора стосовно питання, яке перевіряється;
− дата аудиторського висновку;
− адреса аудиторської фірми;
− підпис під аудиторським висновком.
У заголовку аудиторського висновку обов’язковим має бути запис про здійснення аудиту незалежними аудиторами (аудитором), вказано назву аудиторської фірми чи прізвище аудитора, який здійснював аудит. Це є свідченням того, що під час аудиту принцип незалежності перевірки порушено не було. При порушенні даної умови аудитор не має права робити висновок про перевірений об’єкт, а зібрана інформація не вважається достатньою та доказовою.
Конкретизується адресат аудиторського висновку (рада директорів, акціонери акціонерного товариства тощо). Аудиторський висновок має бути належним чином адресований згідно з умовами договору на проведення аудиту. Після цього вказується замовник аудиту, тобто його назва, юридична адреса, код за ЄДРПОУ тощо [63].
У вступі аудиторського висновку обов’язково вказують інформацію про склад фінансової звітності, що підлягала аудиту, дату її складання, межі відповідальності керівництва підприємства, яке перевірялось, за правильність складання звітності, аудитора - за обґрунтованість аудиторського висновку.
Наприклад: «Згідно з договором № 44 від 5 серпня 2013 року аудиторська фірма «Січень-Аудит» провела аудит форма № 1 «Баланс» ТОВ «Бурат-Агро» станом на 30 червня 2013 року, форма 2 «Звіт про фінансові результати», форма 3 «Звіт про рух громових коштів», форма 4 «Звіт про власний капітал». Відповідальність за складання вищеназваної фінансової звітності несе керівництво Товариства. Нашим обов’язком є висловлення висновку стосовно цієї фінансової звітності на підставі проведеного аудиту» (додаток Ф).
У розділі Масштаб перевірки надають інформацію про вимоги нормативів законодавства України та міжнародних стандартів аудиту, які було враховано під час проведення аудиту. Також роблять зауваження щодо планування аудиту та безпосередньо перевірки, місця в них оцінки помилок у системах обліку, їх суттєвого впливу на фінансову звітність. Вказують на обсяги перевіреної інформації.
Аудиторський висновок містити інформацію про те, що аудитор виконав усі необхідні процедури, а аудиторську перевірку було сплановано і проведено з метою забезпечення достатньої впевненості про те, що фінансова звітність не містить суттєвих викривлень.
Описуючи зміст виконаної роботи, указують напрями перевірки, які були виконані аудитором, а саме:
− визначення відповідності фінансової звітності основним принципам обліку;
− аналіз аудиторських доказів, які дають змогу підтвердити зазначені у звітності суми і показники та пояснення до них;
− оцінка надійності системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, можливості виникнення помилок та їх суттєвого впливу на звітність;
− здійснення вибіркового контролю.
У кінці даного параграфу аудитор має підтвердити те, що ним зібрано достатньо якісних доказів, які є підставою для висловлення ним об’єктивної думки. Наприклад: «Нами було проведено перевірку згідно з вимогами Закону України «Про аудиторську діяльність» та Міжнародних стандартів аудиту. Норми цих документів вимагають, щоб планування та проведення аудиту були спрямовані на одержання переконливих тверджень щодо відсутності у фінансовій звітності суттєвих помилок. Під час аудиту зроблено дослідження шляхом тестування доказів на обґрунтування сум та інформації, розкритих у фінансовій звітності, а також оцінку відповідності застосованих принципів обліку нормативним вимогам щодо організації бухгалтерського обліку та звітності в Україні чинним протягом періоду перевірки. На нашу думку, проведена аудиторська перевірка забезпечує обґрунтовану основу для аудиторського висновку».
У Висновку аудитора про перевірену фінансову звітність оцінюється перевірена фінансова звітність, відповідність її у всіх суттєвих аспектах вимогам до складання звітності та принципам обліку, що діють в Україні. Аудитор чітко формулює свою думку щодо того, чи є фінансова звітність достовірною, повною, об’єктивною за всіма суттєвими аспектами.
Якщо користувачі звітності перебувають за межами країни, до якої належить підприємство чи аудиторська фірма, то доцільно конкретно назвати країну, принципи ведення бухгалтерського обліку і підготовки звітності якої було використано [12].
Дата аудиторського висновку проставляється на день завершення аудиту, коли аудитор зобов’язаний доповісти керівництву підприємства про результати перевірки, а керівництво, у свою чергу, підписує звіти, що додаються до аудиторського висновку.
Після цього у висновок не може бути внесено жодних змін, не узгоджених з підприємством.
Перед оприлюдненням звітності можуть бути виявлені події, які існували на дату складання висновку, про які аудитора не було проінформовано і які суттєво впливають на звітність. У такому випадку аудитор може доповнити свій висновок спеціальним додатком. При цьому можливе подвійне датування висновку.
Згідно з п. 26 МСА 700 аудиторський висновок має бути підписаний від імені аудиторської фірми чи аудитора або, у разі необхідності, завірений обома підписами. В Україні, як правило, висновок підписує керівник аудиторської фірми й аудитор із зазначенням номерів їх аудиторських сертифікатів, а також закріплюється печатками аудиторської фірми або особистою печаткою аудитора.
У розділі Адреса аудиторської фірми зазначають адресу фірми, її місцезнаходження (юридичну адресу), а також номер та серію свідоцтва про реєстрацію.
Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально- профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності. Покращення умов праці - важлива соціальна та економічна проблема, рішення якої можливе лише при належній організації охорони праці на підприємстві та при наявності у керівників та спеціалістів сільськогосподарського виробництва глибоких теоретичних знань та практичних навичок в області охорони праці. Охорона праці вивчає умови виникнення та причини виробничих травм і хвороб працівників, аварій, вибухів, пожеж, розробляє заходи по їх попередженню, створенню здорових та безпечних умов праці [8].
Законодавча база охорони праці України налічує ряд законів, основними з яких є Закон України «Про охорону праці» № 229/IV від 21.11.2002 р. та Кодекс законів України про працю, а також Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 2272/ІІІ від 22.02.2001 р., Положення, інструкції, стандарти, норми, правила, статути, інші нормативно-правові акти, зокрема
Положення про службу охорони праці Товариства з обмеженою відповідальністю «Бурат-Агро» наведено в додатку Х.
Згідно ст. 13 Закону «Про охорону праці» роботодавець повинен забезпечити функціонування системи управління охороною праці (СУОП).
СУОП - це механізм реалізації вимог законодавства і нормативної документації про охорону праці на підприємстві, а положення про СУОП - це документ, який узагальнює цю діяльність. В основу побудови та функціонування СУОП покладено такі основні методологічні принципи:
- структура та функціонування запроектованої системи не повинні суперечити теорії побудови та функціонування систем (принцип відповідності);
- інформація про стан охорони праці на об’єкті управління постійно за зворотним зв’язком повинна надходити до органу управління (принцип безперервності потоку інформації);
- заходи щодо запобігання наслідкам потенційних небезпек та шкідливостей повинні вживатися негайно після їх виявлення на об’єкті управління (принцип оперативності);
- вибір певних видів засобів і заходів для запобігання наслідкам потенційних небезпек та шкідливостей здійснюється в залежності від особливостей та масштабу небезпек (принцип адекватності).
СУОП має орган управління, виконавчий орган, механізм і об’єкт управління, вхід, вихід, прямий і зворотний зв’язок. Система має складну структуру. До її складу, крім основних підсистем (орган управління, виконавчий орган і об’єкт управління) слід віднести і підсистеми, без яких неможливе функціонування СУОП: система фінансування охорони праці; система навчання працюючих з охорони праці; система контролю і розробки заходів з охорони праці; система розробки нормативних документів з охорони праці на підприємстві. Кожна з зазначених підсистем фактично є нижчою окремою системою по відношенню до СУОП з ознаками, що характерні для системи. Орган управління СУОП є багаторівневим, бо до його складу відносяться службові особи усіх рангів управління підприємством: перший керівник, замісник керівника, головні спеціалісти, керівники виробничих підрозділів. Виконавчий орган розробляє і впроваджує організаційно-технічні заходи з охорони праці відповідно до вимог нормативних актів. До його складу входять службові особи, а також служби, які безпосередньо здійснюють контроль і аналіз стану охорони праці на підприємстві та розробляють заходи для підтримання цього стану на рівні нормативних вимог [76].
Об’єктом управління СУОП є стан охорони праці на робочих місцях у виробничих підрозділах, включаючи стан будівель, споруд, територій, устаткування та інших об’єктів виробничої сфери.
Структура СУОП підприємства може мати наступний вигляд ( рис. 4.1).
Рис. 4.1. Структурна схема СУОП ТОВ « Бурат-Агро»
Завдання СУОП полягають у:
- навчанні безпечним методам праці і пропаганді з питань охорони праці;
- забезпеченні безпеки устаткування;
- забезпеченні безпеки виробничих процесів;
- забезпеченні безпеки будівель та споруд;
- забезпеченні працівників засобами індивідуального і колективного захисту;
- нормалізації санітарно-гігієнічних умов праці;
- забезпеченні оптимальних режимів праці та відпочинку;
- організації лікувально-профілактичного обслуговування працівників;
- забезпеченні професійного добору працівників, які виконують роботу підвищеної небезпеки;
- санітарно-побутовому обслуговуванні.
Завдання управління реалізуються через функції управлінської дії.
Функції СУОП:
- організація та координація робіт в галузі охорони праці;
- планування та фінансування робіт;
- контроль за станом охорони праці;
- економіко-цільове регулювання та мотивація безпечної роботи, стимулювання
- кадрове та професійне забезпечення;
- проектно-конструкторське забезпечення;
- технологічне, технічне та енергетичне забезпечення;
- матеріально-технічне та метрологічне забезпечення;нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці, лікувально-профілактичне та соціальне забезпечення;
- правове забезпечення;
- інформаційне, нормативно методичне та довідкове забезпечення забезпечення;
- безпечної експлуатації гідротехнічних та інженерних споруд;
Реалізацію всіх цих функцій повинні здійснювати відповідні служби і підрозділи. В організації охорони праці в господарстві беруть участь керівник господарства, його заступник, головні спеціалісти, керівники виробничих дільниць, окремих підрозділів та служб та інші органи, що певним чином впливають на організацію охорони праці.
Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці, зокрема:
- призначає посадових осіб відповідальних за охорону праці на всіх структурних підрозділах; затверджує посадові інструкції про їх обов’язки;
- розробляє за участю сторін колективний договір і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;
- забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;
- розробляє і затверджує положення, інструкції, та інші акти з охорони праці, що діють в межах підприємства;
- організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестації робочих місць на відповідність їх нормативним документам;
- забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;
- призначає відповідальних осіб за:
1. Безпечну експлуатацію, технічний стан та переміщення вантажу кранами.