Німесулід блокує переважно ЦОГ-2. Препарат одночасно проявляє антиоксидантну дію. Негативний вплив на шлунково-кишковий тракт у німесуліду виражений мало.
Амізон проявляє протизапальний, жарознижувальний, аналгезивний та імуномодулювальний ефекти. Протизапальний та жарознижувальний ефекти амізону аналогічні таким аспірину. Аналгезивний ефект препарату значною мірою пов`язаний з пригніченням больових імпульсів на рівні ретикулярної формації мозку. Імуномодулювальна дія характеризується посиленням гуморального (збільшення титру антитіл і ендогенного інтерферону в плазмі крові у 3-4 рази) та клітинного (підвищення активності макрофагів і Т-лім-фоцитів) імунітету. Амізон є активним пероральним індуктором ендогенного інтерферону.
Препарат не виявляє ульцерогенної дії, позбавлений токсичних ефектів на кров та паренхіматозні органи.
Амізон застосовують з лікувальною та профілактичною метою при таких захворюваннях:
- грипі та інших респіраторних вірусних інфекціях, у тому числі у дітей, які довго і часто хворіють;
- вірусних, вірусно-бактеріальних і бактеріальних пневмоніях, ангінах, інфекційному мононуклеозі;
- кору, краснусі, вітряній віспі, скарлатині, паротитній інфекції;
- шкірно-суглобовій формі еризипелоїду, фелінозі (хворобі, викликаній подряпиною кішкою);
- для негайної неспецифічної хіміопрофілактики в осередках паротитної інфекції, скарлатини, гепатитів А та Е.
Амізон також використовують у комплексній терапії таких захворювань, як:
- менінгіт і менінгоенцефаліт вірусної або бактеріальної етіології, черевний тиф, хронічна форма бруцельозу;
- герпетична інфекція, у тому числі герпетичний кератит, передній і задній увеїти, аденовірусні кон`юнктивіти, кератокон`юнктивіти;
- больовий синдром при остеохондрозі, грижах міжхребцевих дисків, артритах, невралгіях;
- як допоміжний засіб при гострих і хронічних запальних процесах у хірургічній і акушерсько-гінекологічній практиці.
Найбільш доцільним є поєднане приймання амізону з великими дозами аскорбінової кислоти та інших вітамінів-антиоксидантів.
Дорослі приймають амізон по 1 таблетці (0,25 г) всередину після їди (не розжовуючи) впродовж 3-5 днів, у подальшому – по 1 таблетці 1 раз на 2-3 дні впродовж 2-3 тижнів.
Амізон, як правило, добре переноситься хворими. Із побічних ефектів іноді можуть спостерігатися гіркий смак у роті та незначний набряк слизових оболонок.
Препарат протипоказаний при підвищеній чутливості до йоду. Амізон не призначають дітям до 6 років та вагітним впродовж першого триместру вагітності.
Протисудомні засоби - це препарати, які пригнічують функцію рухових центрів і застосовуються для лікування судомних станів різного походження та паркінсонізму.
Протисудомні препарати поділяють на такі групи:
- засоби симптоматичної терапії судом;
- протиепілептичні засоби;
- протипаркінсонічні засоби.
Причини появи судом можуть бути різними: інтоксикація лікарськими препаратами (стрихнін, коразол, бемегрид, новокаїн та ін.) або отрутами (інсектицидами, фосфорорганічними сполуками), інфекційні захворювання (менінгіт, грип та ін.) тощо. Судоми можуть мати клонічний і тонічний характер.
Для лікування нападів судом частіше за все застосовують препарати із груп наркотичних лікарських засобів, снодійних засобів, транквілізаторів, а також міотропні спазмолітики, міорелаксанти, магнію сульфат. Основою механізму їх дії є здатність пригнічувати моторні зони кори головного мозку і зменшувати рефлекторну активність ЦНС.
Частіше за все для купірування судом різного генезу застосовують транквілізатор сибазон (седуксен, реланіум), який вводять внутрішньовенно по 2-4 мл ампулованого розчину. Препарат активує ГАМК-ергічні синапси у ЦНС. Він пригнічує судомні розряди в гіпокампі, зменшує активацію пірамідних клітин кори мозку та нейронів мозочка. У великих дозах сибазон проявляє міорелаксуючий ефект за рахунок гальмування мотонейронів спинного мозку.
Із групи барбітуратів для купірування судом частіше за все застосовують тіопентал, гексенал - внутрішньовенно. Іноді ці препарати вводять ректально або внутрішньом`язово. Можна використати також барбаміл і етамінал-натрій внутрішньом`язово. Основний механізм дії барбітуратів полягає у пригніченні моторних зон кори, гіпокампу, аферентних шляхів і полісинаптичних рефлексів спинного мозку. Суттєвим обмеженням до застосування цих препаратів є їх пригнічувальний вплив на дихальний центр, а також меншою мірою виражене пригнічення судинорухового центру.
Іноді як протисудомний засіб застосовують у вигляді клізм хлоралгідрат (у поєднанні з обволікаючими засобами). Дія препарату при цьому розвивається через 40-60 хвилин, тому частіше його застосовують для попередження рецидивів судом.
Магнію сульфат вводять для купірування судом внутрішньовенно або внутрішньом`язово. Іони магнію витісняють іони кальцію у синапсах. Це супроводжується порушенням спряження між процесом збудження пресинаптичної мембрани і виходом медіатору у синаптичну щілину. Порушується синаптична передача у полінейронних ланцюгах, у тому числі й у судомних осередках. Внутрішньовенно магнію сульфат потрібно вводити повільно через небезпеку пригнічення дихання.
Якщо введення вищеназваних препаратів не супроводжується припиненням судом, то звертаються до інгаляційного наркозу закисом азоту. Крайнім заходом, пов`язаним із необхідністю інтубації трахеї і переведенням хворого на штучну вентиляцію легенів, є застосування засобів для наркозу в комбінації з міорелаксантами (тубокурарин та ін.). Дані препарати використовуються тоді, коли купірувати тяжкі судомні напади іншими засобами не вдається.
Епілепсія є досить поширеним хронічним захворюванням, яким страждає близько 1% населення планети. Існує кілька форм проявів цього захворювання, основними з яких є “великі” генералізовані, “малі” генералізовані та осередкові напади.
“Великі” генералізовані напади проходять у вигляді тоніко-клонічних судом із втратою свідомості, прикушенням язика. Хворий падає, при цьому може одержати травми. У подальшому цей епізод “випадає” із пам`яті. Судоми продовжуються кілька хвилин. Під час їх виникнення дихання припиняється. Після судом настає розслаблення м`язів, можливе западання язика. Через невеликий проміжок часу судоми можуть повторитися. Після нападу, як правило, настає сон.
“Малі” напади характеризуються короткочасною (3-15 секунд) втратою свідомості, людина відключається, її погляд нерухомий, настає атонія або посіпування окремих м`язів без судом, можливі падіння і травми. З часом у таких хворих розвиваються психічні відхилення, які швидко прогресують.
Осередкові напади виникають на фоні збереженої свідомості і не супроводжуються судомами або міоклонусом. У хворого раптово з`являються вегетативні, зорові, слухові або рухові порушення. Іноді напади відбуваються з порушенням психічних функцій, розладів пам`яті і мислення, аномаліями поведінки, які зовні мають вигляд осмислених і упорядкованих дій (поїздки на транспорті і т.п.) і в подальшому повністю випадають із пам`яті хворого.
Розвиток епілепсії пов`язують із пошкодженням речовини мозку (нейронів і клітин нейроглії). Причиною можуть бути черепно-мозкові травми, інфекційно-запальні процеси, локалізовані і загальні розлади мозкового кровообігу, токсичні ураження мозку. Чимале значення має і спадкова схильність. В осередку ураження частина нейронів гине, але між ними і на периферії залишаються життєздатні, але змінені нейрони. Вони й утворюють епілептичний осередок. У нейронах осередку порушуються властивості мембран, що призводить до порушення роботи натрієвої помпи. Це уповільнює відкачування іонів натрію і кальцію із клітин. У закінченнях аксонів клітин епілептичного осередку підвищується викид медіаторів, при цьому різко послаблюється фізіологічний гальмівний контроль за інтенсивністю і тривалістю потоку імпульсів у ланцюгах нейронів усередині епілептичного осередку.
Класифікація препаратів
За хімічною будовою:
1 Похідні барбітурової кислоти: фенобарбітал, гексамідин, бензонал.
2 Гідантоїни: дифенін.
3 Сукциніміди: етосукцимід.
4 Бензодіазепіни: клоназепам, діазепам, нітразепам.
5 Похідні вальпроєвої кислоти: вальпроат натрію.
6 Похідні іміностильбену: карбамазепін.
7 Похідні ГАМК: вігабатрин.
8 Антагоністи збуджувальних амінокислот: ламотриджин.
У клінічній практиці прийнято класифікувати протиепілептичні препарати залежно від їх застосування:
1 Препарати для лікування “великих” судомних нападів:
- фенобарбітал;
- дифенін;
- гексамідин;
- карбамазепін;
- натрію вальпроат;
- ламотриджин;
- топірамат.
2 Препарати для лікування “малих” судомних нападів:
- етосуксимід;
- натрію вальпроат;
- клоназепам;
- ламотриджин;
- триметин.
Препарати для лікування осередкових (парціальних) нападів:
- карбамазепін;
- дифенін;
- фенобарбітал;
- натрію вальпроат;
- гексамідин;
- клоназепам;
- хлоракон;
- ламотриджин;
- вігабатрин;
-топірамат;
- габапентин;
- тіагабін.
Механізми дії протиепілептичних засобів різні, але вони містять такі компоненти.
1 Відновлення властивостей нейрональних мембран в епілептичному осередку в результаті збереження потенціалу спокою, блокування натрієвих каналів, пригнічення автоматизму нейронів в осередку. Важливим моментом також є пригнічення активності НАДН-дегідрогеназ у мітохондріях і зниження енергетичного обміну нейронів. Так діють дифенін, карбамазепін (карбамазепін за силою дії в 3 рази поступається дифеніну), натрію вальпроат, топірамат.
Зниження збудливості нейронів епілептичного осередку за рахунок блокади кальцієвих каналів Т-типу: етосуксемід, триметин, натрію вальпроат.
3 Підсилення ослабленого гальмівного контролю за потоками збуджувальних імпульсів у епілептичному осередку за допомогою ГАМК-ергічного гальмівного контролю. Виділяють чотири різновидності препаратів, що впливають на ГАМК-ергічну систему.
- препарати, що підвищують спорідненість ГАМК до ГАМКА-рецепторів (бензодіазепіни, фенобарбітал, топірамат);
- препарати, які сприяють утворенню ГАМК і порушують її інактивацію (натрію вальпроат);
- препарати, що порушують інактивацію ГАМК (вігабатрин);
- препарати, що сприяють накопиченню ГАМК за рахунок гальмування нейронального і гліального захоплення ГАМК (тіагабін).
4 Вплив на синтез та вивільнення збуджувальних амінокислот і чутливість до них рецепторів постсинаптичних мембран. Такі властивості проявляє ламотриджин, який перешкоджає виходу збуджувальних амінокислот (перш за все глутамату) із пресинаптичних закінчень, а також топірамат, який блокує глутаматергічні рецептори.
Існує кілька основних принципів, яких потрібно дотримуватися під час лікування епілепсії.
1 Лікування потрібно починати якомога раніше, не пізніше 1 року після появи перших проявів захворювання.
2 Ведення хворих починають з монотерапії. Це дозволяє краще врахувати індивідуальні особливості фармакокінетики, раніше діагностувати побічні реакції та ускладнення.
3 Лікування починають із призначення 1/3 рекомендованої для лікування середньої дози, потім її підвищують на одну третину через кожні 5-7 днів, доводячи поступово до повної. Якщо хворий погано переносить препарат, то добову дозу розділяють на 4-6 прийомів. Якщо ж побічні реакції продовжують збільшуватися, то препарат заміняють на інший. Заміну проводять впродовж 3-7 днів, знижуючи поступово дозу першого препарату і збільшуючи - другого. Будь-яке порушення схеми призначення препарату може спровокувати напад хвороби. Недопустимо раптово припиняти приймання препарату, оскільки це може стати причиною розвитку у хворого епілептичного статусу і його загибелі.
4 Безперервне лікування епілепсії продовжують ще 3-4 роки після зникнення всіх клінічних проявів хвороби. Потім впродовж 1-2 років дозу препаратів поступово зменшують до повної відміни. Діти загалом краще реагують на раціональну терапію, однак повне вилікування хвороби у більшості випадків залишається проблематичним.
Фенобарбітал належить до основних лікарських препаратів, які використовуються для лікування великих судомних нападів епілепсії. Він має також снодійний і седативний ефект. Є похідним барбітурової кислоти. Механізм його дії полягає в тому, що, діючи на барбітуратні рецептори бензодіазепін-ГАМКА-барбітуратного комплексу, фенобарбітал підвищує афінітет ГАМК до ГАМКА-рецепторів, посилюючи дію ГАМК на структури мозку, в першу чергу на епілептогенний осередок, на поширення нервових імпульсів із нього. Для лікування епілепсії препарат застосовують в субгіпнотичних дозах. Препарат може кумулювати в організмі. Тривале приймання може призвести до розвитку звикання та лікарської залежності.
Дифенін також застосовується для лікування великих судомних нападів. Препарат блокує надходження натрію в клітину, таким чином знижує регенерацію збудження в епілептогенному осередку і поширення патологічних розрядів. Призначають препарат всередину. Дифенін добре всмоктується в шлунково-кишковому тракті, метаболізується в печінці. Дифенін викликає індукцію мікросомальних ферментів печінки. Виводиться препарат через нирки. В організмі може кумулювати. Із побічних ефектів можуть мати місце запаморочення, підвищення температури, утруднення дихання, нудота, блювання, тремор, ністагм, атаксія, алергічні реакції, гіперплазія ясен, гірсутизм.