Курсовая работа (т): Удосконалення стратегії підвищення ефективності управління конкурентоспроможністю підприємства

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних зобов’язань підприємства може бути сплачений негайно. Нормативне значення 0,2-0,25. Так, на кінець 2013 року коефіцієнт абсолютної ліквідності склав 1,5% від нормативного значення, чи на 98,5% нижче від встановленого рівня. Це свідчить про те, що підприємство не володіє абсолютною ліквідністю.

Коефіцієнт проміжної ліквідності показує, яку частину поточних активів підприємство може погасити за рахунок абсолютно ліквідних та швидко ліквідних активів. Встановлений коефіцієнт у 2013 році склав 0,02, що на 0,02 менше відносно 2011 року і на 0,07 відносно 2012 року, чи на 97% нижче від нормативного значення який становить 0,6-0,7.

Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) розраховується, як відношення оборотних активів до поточних зобов'язань і показує достатність ресурсів підприємства, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов'язань. В СТОВ «Лісне» цей коефіцієнт на кінець 2013 року склав 1,76, що на 1,32 більше ніж у 2011 році та на 0,66 менше зрівняно з 2012 роком, що є негативним моментом, однак, в цілому оборотні активи майже у два рази покривають поточні зобов’язання.

Коефіцієнт загальної платоспроможності показує, на скільки реальна вартість майна підприємства перевищує його зобов'язання. Нормативне значення >2,5. Цей показник склав на кінець 2013 року 5,56, що значною мірою перевищує нормативне значення та свідчить, що у 5,56 разів реальна вартість майна підприємства перевищує його зобов'язання.

Аналіз ліквідності показав, що розраховані коефіцієнти значно нижчі за порогові значення, окрім коефіцієнта загальної платоспроможності, але це маловтішне, оскільки підприємство не має грошових коштів і найближчим часом не зможе погасити свої поточні борги, ймовірно до нового урожаю. Хоча третина боргів можна погасити за рахунок стягнення дебіторської заборгованості і реалізації готової продукції.

Аналіз фінансової стійкості підприємства так само здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності.

Аналіз фінансової стійкості підприємства здійснюється шляхом розрахунку коефіцієнтів, які ми розглянемо в Таблиці 2.10.

Коефіцієнт автономії показав питому вагу власного капіталу в загальній сумі коштів авансованих в його діяльність, він склав на кінець 2013 року - 0,84, тобто 84% балансу складає власний капітал, що на 0,33 більше ніж у 2010 році і на 0,04 менше ніж у 2012 році.

Коефіцієнт фінансової залежності (концентрації залученого капіталу) у 2013 році склав 0,16, тобто, в джерелах коштів підприємства знаходиться 0,16 позичкових засобів. У 2011 році в джерелах коштів підприємства знаходилось 0,49 позичкових засобів, а у 2012 році 0,12, тобто, підприємство має власні кошти для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Коефіцієнт фінансової стійкості у 2013 році склав 5,35, тобто підприємство знаходиться у досить стійкому положенні, так як перевищує нормативне значення.

2.3 Характеристика системи стратегічного планування в господарстві

Стратегічне планування - це переважно централізоване планування, із залученням підрозділів, що розробляють стратегію власного розвитку. Залежно від обраного підходу до розробки стратегії - одноосібного, побудованого на делегуванні, співробітництві або конкуренції, - а також від особливостей функціонування підприємств можна застосувати різні варіанти організації процесу стратегічного планування. Принциповим в цьому разі є те, що вищий рівень управління являє собою координаційний центр стратегічної діяльності; всі інші ланки можуть бути більше (наприклад, в разі існування стратегічних господарських центрів) або менше самостійними у визначенні стратегій, розробці стратегічних планів та організації їхнього виконання.

Внутрішньгосподарське планування СТОВ „Лісне” слабо розвинуте, оскільки обсяги інформації, що використовується при формуванні планів, досить невеликі, більшість рішень, що приймаються, стосуються незначної кількості осіб і дуже часто не оформлюються у вигляді складної системи планових документів (планів, проектів та програм), це є наслідком невеликого розміру господарства та складного фінансового стану. Планування в господарстві переважно короткострокове, стратегічне планування слабо розвинене. Господарство вносить перелік стратегій, закріплений у вигляді протоколу зборів пайщиків, або невеликого за обсягом плану.

Прикладом перспективного планування в господарстві є зведений план „Розвитку агропромислового підприємства”, який складається на один рік і містить у собі такі розділи: рослинництво, тваринництво, механізація та електрифікація, основні засоби виробництва, затрати праці та потреби в робочій силі, економічні показники, соціальний розвиток колективу підприємства. Для розробки плану створюють комісію з кількох груп спеціалістів (за розділами плану), її очолює керівник підприємства, а групи - головні спеціалісти. Кожна група починає свою роботу з аналізу стану відповідної галузі, ділянки виробництва.

Економічна група, яка у складанні плану відіграє провідну роль, здійснює економічний аналіз розвитку підприємства, обґрунтовує інтенсивність виробництва, спеціалізацію підприємства в цілому та його підрозділів. Комісія аналізує виробничо-фінансову діяльність підприємства за останні 3-5 років.

Планування рослинницької галузі. План розвитку рослинницької галузі в організаційно-господарському плані підприємства розробляють на основі прийнятої системи землеробства. Розглянемо заплановану наявність сільськогосподарських земель на 2007 рік у Таблиці 2.11. У цій частині плану головні спеціалісти підприємства аналізують потреби та наявність у них сільськогосподарських земель для нормального виробництва запланованої кількості продукції.

Таблиця 2.11

Наявність сільськогосподарських земель

Дані таблиці вказують на те, що господарство не планувало змінювати площі своїх земель, з чого можна зробити висновок, що господарство не планувало кардинально міняти свою виробничу діяльність. Порівняно з фактичними даними минулого року наявність сільськогосподарських земель практично не змінилася. Наступним кроком у плануванні є розгляд таких питань, як:

1.      Уточнення і розробка системи сівозмін. Система землеробства, на основі якої планується розвиток рослинницької галузі, включає запровадження й освоєння правильних польових, кормових і спеціальних сівозмін, їх систему розробляють відповідно до запроектованої структури посівних площ, природноекономічних умов підприємства та організації його території. Водночас при розробці показників розвитку рослинницької галузі необхідно передбачати заходи щодо підвищення культури землеробства, поліпшення насінництва, захисту ґрунтів від ерозії тощо.

Підприємство, що спеціалізується на виробництві продукції польових культур, насамперед проводить геоботанічне, ґрунтове та водне обстеження земельної території. За їхніми даними накреслюють план використання кожної земельної ділянки та заходи щодо переведення малопродуктивних земельних угідь у продуктивніші, зокрема розширення площ багаторічних насаджень, поліпшення малопродуктивних сіножатей і пасовищ. Потім на підставі плану продажу продукції, потреби у насінні, кормах, видач (продажу) в рахунок оплати праці та інших потреб підприємства у різних видах продукції обчислюють необхідні валові збори продукції рослинництва. За даними про валове виробництво й планову врожайність сільськогосподарських культур визначають планові площі їх посіву з урахуванням економічної ефективності. Основну площу відводять під польові й кормові сівозміни. Запроваджують кілька польових сівозмін, їх розміщення і розміри залежать від спеціалізації підприємства, розвитку міжгосподарської кооперації по тваринництву, кормо виробництву, тощо. Кількість сівозмін визначають в основному залежно від таких природноекономічних факторів: наявності різко виражених ґрунтових відмін (у сівозмінній площі мають бути приблизно однакові за якістю землі); складності рельєфу, площі й компактності земельного масиву; населених пунктів, ферм та розміщення їх на території.

Важливою організаційно-економічною вимогою до системи сівозмін є створення кращих умов для високопродуктивного використання тракторів, сільськогосподарських машин, транспортних засобів. Мало транспортабельні й трудомісткі культури розміщують ближче до місць їхнього збуту й використання. Коли визначають кількість полів у сівозмінах, враховують склад і площу вирощування культур, рельєф місцевості, її порізаність балками, ярами, заліснення, наявність доріг тощо. Сільськогосподарські культури, насамперед провідні, займають цілі поля з метою створення добрих умов для високопродуктивного використання сільськогосподарської техніки. Поля у сівозміні приблизно однакові за площею, а межі їх збігаються з природними межами.

Розробляючи схеми чергування культур у сівозмінах, добирають кращі попередники для кожної з них. Однак прийняті схеми чергування культур, як і самі сівозміни, не можна вважати раз і назавжди встановленими. Вони є досить гнучкими, щоб, не змінюючи їх за формою (кількість полів), можна було в разі потреби й господарської доцільності розширити посіви тієї чи іншої культури або впровадити нову.

Запроектованій на підприємстві системі сівозмін дають агротехнічну та організаційно-економічну оцінку. Зіставляючи кілька варіантів системи сівозмін, визначають найвигідніший із них, який дає змогу виробити найбільшу кількість продукції при максимальній ефективності витрат та забезпечення наявними виробничими ресурсами (робоча сила, машинно-тракторний парк тощо).

2.      Планування системи удобрення сільськогосподарських культур. Основною умовою підвищення врожайності сільськогосподарських культур поряд з іншими факторами є застосування органічних та мінеральних добрив. Організаційно-господарський план підприємства включає план нагромадження і внесення органічних добрив, потреби в мінеральних добривах та хімічних засобах захисту рослин. Систему удобрення розробляють для кожної сівозміни. Норми внесення добрив під різні культури визначають за потребою культур у добривах і передбачуваною наявністю їх у господарстві . Розрахунки оформляють у вигляді таблиці, де зазначають, номер поля сівозміни, склад та чергування культур у сівозміні, площу, плановану врожайність, види і норми внесення добрив на 1 га посіву. Розробляючи схеми чергування культур у сівозмінах, системи добрив та інші агротехнічні заходи використовують матеріали зональних сільськогосподарських науково-дослідних установ.

3.      Планування врожайності сільськогосподарських культур. Врожайність планують на основі проектованих комплексів агротехнічних заходів по культурах. Перш ніж визначити планову врожайність аналізують фактичну за останні 3-5 років у тісному зв'язку з аналізом застосування агрозаходів.

Оскільки в окремих сівозмінах, бригадах, на окремих ділянках ґрунти різні за якістю, неоднакові попередники і способи обробки ґрунту, норми внесення добрив, планова врожайність тієї самої культури на різних ділянках істотно різнитиметься. Приріст урожайності визначають на основі запланованого на перспективу зростання кількості застосовуваних добрив, освоєння сівозмін, впровадження нових високоврожайних сортів, комплексної механізації, вдосконалення технології.

Щоб передбачити комплекс робіт, чіткість і послідовність технології вирощування сільськогосподарських культур, по кожній із них складають технологічні карти на перспективу. Мінеральні добрива використовують насамперед під найцінніші культури.

4.      Планування посівних площ. Посівні площі сільськогосподарських культур планують з урахуванням виконання зобов'язань щодо продажу продукції рослинництва, створення насінних фондів, забезпечення тваринництва концентрованими, грубими, соковитими і зеленими кормами, задоволення потреб працівників підприємства у продовольстві тощо. Повністю врахувавши ці потреби і планову врожайність, визначають посівні площі для кожної культури, які потім уточнюють при розміщенні останніх у сівозмінах. Кормову базу підприємства, як правило, організовують, поєднуючи використання природних кормових угідь із виробництвом кормів у сівозмінах та враховуючи різні відходи й супутню продукцію (солома, гичка, зернові та овочеві відходи тощо). У процесі планування розраховують потребу в кормах для громадського поголів'я тварин, а також для худоби, яка належить працівникам підприємства. Щоб повністю забезпечити тваринництво високоякісними зеленими кормами, передбачають організацію зеленого конвеєра протягом усього пасовищного періоду.

План використання ріллі, посівні площі, урожайність і валовий збір наведені у Таблиці 2.12.

Таблиця 2.12

Використання ріллі, посівні площі, урожайність і валовий збір