Метою проведення такої аналітичної роботи є вивчення можливостей підприємства щодо подальшого зростання товарообороту та визначення основних протидіючих факторів.
Третій етап розробки стратегії управління товарооборотом підприємства пов'язаний з визначенням цілей подальшого розвитку товарообороту підприємства.
Розробка плану та формування асортиментної структури товарообороту базується на такій системі стратегічних цілей:
. Досягнення відповідного обсягу та формування структури товарообороту з урахуванням можливостей цього сегмента споживчого ринку та очікування змін його кон'юнктури.
. Досягнення обсягу та формування структури товарообороту, яка б забезпечувала максимальну ефективність використання наявного ресурсного потенціалу.
. Досягнення обсягів товарообороту та формування його структури, виходячи з потреби отримання цільової суми прибутку. Всі перераховані цілі управління товарооборотом тісно взаємопов'язані й можуть бути реалізовані тільки на базі комплексного підходу.
На четвертому етапі управління товарооборотом здійснюють обґрунтування обсягу та структури товарообороту на плановий період.
Планування обсягу та структури реалізації товарів є одним із відповідальних етапів у системі економічного управління товарооборотом. Це пояснюється важливим значенням цих показників у системі планів економічного розвитку підприємства.
При плануванні товарообороту визначають, з одного боку, його необхідний обсяг, виходячи з цільової суми прибутку, а з іншого,-можливий обсяг та структуру товарообороту в умовах наявного ресурсного потенціалу підприємства.
Після проведення розрахунків необхідного та можливого обсягу товарообороту підприємства на плановий період потрібно досягти збалансованості між цими показниками. Це і є плановим завданням п'ятого етапу управління товарооборотом підприємства.
У цілому, за даними проведеного аналізу діяльність підприємства можна охарактеризувати як ефективну. Фінансове становище підприємства незалежно і стійко, не дивлячись на ряд недоліків, перерахованих вище.
Розрахунок показників ділової активності показав, що в цілому ділова активність підприємства залишилася на колишньому рівні - по ряду коефіцієнтів помітно збільшення, а по ряду - незначне зменшення:
Коефіцієнт загальної оборотності збільшився з 3,716 до 3,718, тобто все майно підприємства в цілому обертається за рік 3,7 разів;
Коефіцієнт оборотності мобільних засобів зріс з 5,297 до 6,110;
Коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів незначно знизився з 6,869 до 6,569;
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зріс з 21,700 до 30,846, що в свою чергу зменшило термін обороту дебіторської заборгованості з 16,8 днів до 11,8 днів;
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості - з 25,099 до 29,104 і відповідно термін обороту кредиторської заборгованості - з 14,5 днів до 12.5 днів;
Фондовіддача основних коштів знизилася з 29,24 до 13,72, тобто якщо в 2009 році кожен рубль вкладений у ОФ приніс 29,24 грн виручки, то в 2010 році - тільки 13.72 рубля;
Коефіцієнт оборотності власного капіталу зменшився з 4,36 до 4,26.
Фактичні значення коефіцієнта автономії вище рекомендованої, що говорить і повної фінансової незалежності підприємства.
Дані аналізу свідчать про те, що управління активами здійснюється на хорошому рівні. Не відповідність коефіцієнта накопичення амортизації можна пояснити специфікою діяльності підприємства - більшу питому вагу в основних фондах складає виробничий і господарський інвентар. Термін служби якого незначний і накопичення амортизації відбувається досить швидко.
фінансовий торговельний адаптація рентабельність
3.3 Діяльність торгових підприємств
в умовах фінансової кризи
Підприємства галузі торгівлі мають ряд характерних особливостей порівняно з іншими сферами діяльності. Зокрема, у системі галузей економіки торгівля є особливою ланкою, яка зв’язує виробників і споживачів продукції, що обумовлює відмінність торговельних підприємств від підприємств інших галузей. Специфіка, пов’язана зі специфікою економічних відносин у сфері обігу, у свою чергу впливає на організацію фінансової діяльності та формування капіталу торговельних підприємств. [3] Саме тому метою статті є вивчення теоретико-методологічних засад формування і використання капіталу підприємствами торгівлі, а також розробка пропозицій щодо покращення цієї структури.
Найбільшу частку у даній галузі становлять малі та середні підприємства не тільки в Україні, а й в усьому світі. У цілому, структура капіталу невеликих і середніх підприємств порівняно з великими фірмами характеризується більшою питомою вагою позикового капіталу. Значне місце займають позики банків, більша частина яких притягується на короткий строк.
Останнім часом ситуація в галузі торгівлі характеризується фінансовою нестійкістю підприємств, кризою платоспроможності та накопиченням взаємних боргів між суб’єктами господарювання, руйнуванням господарських зв’язків, нестачею амортизаційних відрахувань навіть на звичайне відтворення основних фондів. Як результат, склалася тенденція до зменшення кількості прибуткових підприємств та погіршення їх фінансового стану. Зокрема, торгівля має найнижчу питому вагу реальних джерел власного капіталу в сукупному капіталі порівняно з іншими галузями економіки. Протягом останніх років спостерігалася стійка тенденція до підвищення питомої ваги позикового капіталу в загальній сумі капіталу і, відповідно, зниження питомої ваги власного капіталу. А це свідчить про втрату фінансової стійкості. Проте в складних умовах кризи позиковий капітал почав стрімко дорожчати, особливо для тих підприємств, які не можуть знизити ризик втрати платоспроможності. Українські банки кредитують підприємства неохоче, в малих обсягах і під великі відсотки, програми кредитування малого та середнього бізнесу в банках розвинені слабо. [2] За таких умов єдино можливим кроком стає збільшення частки власного капіталу. Такі кроки у майбутньому можуть суттєво покращити фінансову стійкість підприємств галузі, яка на даний момент є вкрай критичною.
У складі власного капіталу підприємств найбільша питома вага припадає на статутний і додатковий капітали, а найменша - на резервний капітал. Також підприємства торгівлі характеризуються високою часткою непокритих збитків, що свідчить про незадовільний стан, фінансову нестійкість та близькість до банкрутства.
Позиковий капітал формується в основному за рахунок короткострокових джерел і використовується для фінансування більшої частини оборотного капіталу. Питома вага довгострокових зобов’язань є незначною і становить у торгівлі лише 4%. Кредиторська заборгованість має найбільшу вагу у складі короткострокового позикового капіталу. Вага цього показника у сукупному капіталі подекуди сягає 81,3% і останнім часом продовжує зростати. [1] Це зумовлюється подорожчанням банківських кредитів, слабкими штрафними санкціями до боржників, а також тим, що 80% операцій галузі є бартерними угодами через низьку платоспроможність частини підприємств. Загальна частка банківського кредитування є меншою порівняно з кредиторською заборгованістю. Причиною є те, що відсотки за користування кредитами стали досить високими, а умови кредитування досить жорсткими, що обмежує доступ підприємств до цих ресурсів.
За тих нестабільних зовнішніх умов, що склалися, малим та середнім підприємствам галузі торгівлі досить складно планувати свою діяльність у довгостроковій перспективі через високий рівень невизначеності. Тому фінансовий менеджмент працює здебільшого на короткостроковий період. Насамперед, йому необхідно керуватися наступними рекомендаціями.
По-перше, при виборі джерел коштів необхідно враховувати як їх вартість, так і доступність. За даних умов позикові кошти, особливо короткострокові, повинні стати менш пріоритетним джерелом фінансування.
По-друге, перевагу необхідно надавати внутрішнім джерелам коштів у формі нерозподіленого прибутку. Із збільшенням власних коштів збільшуються потенційні можливості підприємства до зростання у довгостроковій перспективі.
По-третє, комбінація різних зовнішніх та внутрішніх джерел фінансування має сприяти збільшенню рівня рентабельності капіталу. Рішення про залучення коштів повинне прийматися, якщо не відбувається зниження рівня рентабельності сукупної величини капіталу. Також усі зміни структури капіталу підприємств торгівлі повинні бути направлені на збільшення фінансової стійкості та ліквідності, що призведе до зменшення ризику неплатоспроможності і значно покращить стосунки з банками та постачальниками.
Отже, діяльність торговельного підприємства в умовах ринкової економіки неможлива без використання різних форм і джерел фінансування. Зовнішнє і внутрішнє фінансування знаходяться у тісній взаємозалежності, проте це не означає взаємозамінності. Зовнішнє боргове фінансування не повинно заміняти залучення і використання власних джерел капіталу, особливо в складних умовах кризи.
Ключовим фактором досягнення торговельним підприємством стійкої конкурентної переваги є розробка і реалізація дієвої стратегії управління прибутком на основі загальної стратегічної орієнтації підприємства, що потребує комплексного впровадження відповідних традиційних і сучасних методів та інструментів. Але більшість вітчизняних підприємств не реалізує або реалізує неефективно принципи стратегічного управління, частка збиткових торговельних підприємств є досить великою (30,1%) і загальні обсяги їхніх збитків зростають.
Проблемами оцінки та управління прибутком торговельного підприємства займалися як вітчизняні, так і зарубіжні вчені: Г. Аніськова, І. Бланк, А. Мазаракі, Л. Омелінович, Н. Ушакова та інші. Однак розробці комплексного підходу до стратегічного управління прибутком торговельних підприємств з урахуванням специфіки їхньої діяльності належної уваги дотепер не приділялося.
Фінансово-економічна криза посилила конкурентну боротьбу торговельних підприємств на ринку товарів та послуг. Одним із засобів посилення конкурентних переваг торговельного підприємства є зміцнення його положення на ринку і підвищення ефективності господарської діяльності, головним показником якої є прибуток.
Визначальна роль прибутку в розвитку підприємства та забезпечення інтересів його власників і персоналу вимагає ефективного та безперервного управління його формуванням і використанням.
Управління прибутком означає процес розробки та прийняття управлінських рішень з ключових аспектів, пов’язаних з утворенням і витратою чистого доходу підприємства.
За останні роки ситуація в Україні значно змінилася, у результаті чого вітчизняні підприємства
отримали вільні ціни, право вибору постачальників та споживачів, перспективу виходу на міжнародні ринки. Зворотним боком переходу стало пожвавлення конкуренції та прихід на вітчизняні ринки зарубіжних виробників, що вплинуло на внутрішнє й зовнішнє середовище підприємств.
Демократичні перебудови принесли не тільки свободу, а необхідність виконання бюджетів усіх рівнів. Їх хронічні дефіцити викликали посилення податкового тиску.
З метою пом’якшення податкового тиску та адаптація податкового законодавства до світових стандартів у 2010 році прийнято Податковий кодекс України.
Цей законодавчий акт визначає діючий порядок утворення прибутку, і це означає новий етап ринкових перетворень в економіці України.
Нове законодавство докорінно змінило систему визначення прибутку, що залишається в розпорядженні торговельного підприємства, тому що внесло ряд принципових змін у порядок
обчислення податків. Об’єктом прямого оподаткування підприємств натепер виступає прибуток, що визначається шляхом зменшення суми скорригованого валового доходу звітного переіоду на суму валових витрат платника податків і суму нарахованих амортизаційних відрахувань.
У цьому зв’язку необхідно відзначити, що прийняття рішень пов’язано з трансакційними витратами. У загальному вигляді трансакційні витрати можна було б визначити як витрати економічної взаємодії у яких би формах вона не відбувалася. Трансакційні витрати супроводжують рішення, прийняті як на індивідуальному, так і на колективному рівні. Якщо говорити про підприємство у сфері товарного обігу, то рівень трансакційних витрат вплине на вибір постачальників, покупців, рівень цін, вид товару що купується і продається кількість грошових ресурсів та інше. Відповідно загальний рівень витрат вплине на рівень торговельної надбавки та, як наслідок, на рівень прибутку.
Важливою метою управління формуванням прибутку є виявлення основних факторів, що визначають його кінцевий розмір, і пошуку резервів подальшого збільшення його суми.
Факторів зростання прибутку дуже багато, їх можна класифікувати за різними критеріями. У загальному вигляді можна виокремити фактори, що безпосередньо впливають на розмір прибутку: товарооборот, товарні запаси (їх структура й асортимент), ціна товарів (купівельна та ціна продажу), витрати на продаж.
Товарооборот є, одним із найголовніших показників, що характеризує діяльність торговельного підприємства. Цей показник найбільш істотно впливає на зміну прибутку. Однак сам товарооборот (його величина та структура) залежить від управління товарними запасами організації.
В умовах фінансової кризи необхідно адаптуватися до умов, які постійно змінюються. У зв’язку з цим керівництво підприємства має забезпечити ритмічне постачання споживачів товарами, що відповідають за асортиментом, кількістю і якістю їх попиту. Правильно організоване управління товарними запасами відіграє велику роль у якісному обслуговування споживачів. Необхідність управління товарними запасами пов’язана зі змінами попиту на конкретні товари. Так, надлишок товарів на складі, так само як їх дефіцит, спричиняють небажані економічні наслідки. У першому випадку збільшуються витрати на зберігання товарів, вони морально застарівають, знижують свої споживчі властивості. У другому випадку не задовольняється попит споживачів, і, як наслідок погіршується економічні та фінансові показники підприємства.
Одними з найбільш важливих факторів впливу на розмір прибутку та прийняття управлінських рішень є купівельні та ціни продажу на товари. Аналіз купівельних цін тісно взаємопов’язаний із прийняттям рішень щодо асортименту, обсягу закупівель товарів і витрат на його придбання. У загальному випадку торговельна організація прагне придбати товар у тих постачальників, що пропонують його за найменшими цінами. Це дозволить надалі торговельній організації одержати більш високий прибуток в одиниці проданого товару, а також збільшити ціновий діапазон боротьби з конкурентами.
Водночас необхідно забезпечити вигідність кожної комерційної справи. Це означає, що доцільно забезпечувати зважений підхід при виборі постачальників, визначенні обґрунтованої торговельної надбавки, витраті коштів на здійснення комерційної діяльності.
Ціна є визначальним чинником формування фінансових результатів. Вона залежить від внутрішніх та зовнішніх чинників. Внутрішнім чинником ціноутворення є рівень ціни закупівлі товарів. Підприємство при здійсненні комерційних угод повинне забезпечувати закупівлю товарів за якомога нижчою ціною. Це може бути досягнуто шляхом скорочення кількості посередників при
закупівлі товарів, використання цінових знижок при узгоджені ціни товару, закупівлі партій товарів в період їх сезонного розпродажу.
Отже, перспективним напрямом
дослідження цієї проблеми є розробка методики розрахунків факторних впливів на
прибуток торговельного підприємства.