Материал: shpora

Монкретьєн розрізняє поняття «гроші» і «багатство Першочергового значення він надае «природному багатству» (хліб, сіль, вино та ін.). Монкретьєн виступає проти зайвих розкошів, уважаючи їх однією з причин, що призводить до відпливу золота з країни.

Монкретьєн вважає, що держава має турбуватися про народ(селян).

Меркантилізм в Італії.

1Гаспар Скаруффі. запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову систему, визнати золото та срібло валютними металами .

2Антоніо Серра Серра дотримується теорії «торгового балансу». Він засуджує заборону вивезення грошей і регламентацію їхнього обігу, втручання держави в економічне життя Наявність грошей у державі, що не має копалень, за Серрою, залежить від розвитку ремесла, торгівлі, відповідної політики уряду.

3Антоніо Дженовєзі вважає, що неможливо допускати такого вивезення товарів, котрий послабив би вітчизняну промисловість і такого ввезення, котре завдало б шкоди вітчизняним ремеслам Багатство - це не гроші самі по собі, а правильно організована з їхньою допомогою зовнішня торгівля. Їх мае бути стільки, скільки необхідно для обслуговування торгівлі.

Ідеї меркантилізму у тій чи тій формі позначалися на формуванні й розвитку економічної політики Іспанії, Німеччини, Австрії та інших країн як Західної, так і Східної Свропи.

57. Особливості господарського розвитку українських земель у XVI – xviIст.

У період з XVI по першу половину XVIII ст. український на-од існував без своєї держави, не маючи можливості розвивати власне господарство і вільно порядкувати своїми природними багатствами. Українська Козацька держава, створена в ході визвольної війни середини XVII століття, поступово втратила свою незалежність. Тож, господарський розвиток українських земель визначався економічними системами Речі Посполитої та Мос­ковської держави, до яких вони належали.

Протягом XVI -- першої половини XVIII ст. ст. утвердилася панщинно-кріпосницька си­стем.,

У 1569 р. між Великим князівством Литовським і Польським королівством було укладено Люблінську унію про створення єдиної держави - Речі Посполитої, в результаті чого більша Частина українських земель відійшла під владу Польщі. Почало Стрімко зростати велике феодальне землеволодіння.

Одним з наслідків Великих географічних відкриттів для України було виникнення фільварків. Фільварок - це товарне багатогалузеве господарство, базоване па примусовій праці кріпаків. Розвиток фільваркового господарства став причиною проведення аграрної реформи короля польського та великого князя литовського Сигізмунда II Августа.

За рахунок цього очікувалося підвищити продуктивність філь­варкових та селянських господарств з метою збільшення то­варного виробництва збіжжя, яке було головною сільськогоспо­дарською експортною культурою. Запроваджена спочатку у ве­ликокнязівських маєтках, до кінця XVI ст. так звана волочна реформа була поширена на більшість магнатських маєтків. Такі реформування були проведені переважно на Берестейщині та Волині.

Зростання фільваркової системи та поширення панщини зміц­нило землеволодіння магнатів і шляхти. Селяни почали втра­чати право переходу, опиняючись в особистій, поземельній, су­дово-адміністративній залежності від хазяїна чи пана. Протягом XVI ст. (1505 та 1520 рр.) польські сейми видали низку законів, що суворо забороняли селянам без дозволу феодала покидати свій наділ, і, нарешті, третій Литовський статут 1588 р, оста­точно закріпачив селян. їм заборонялося самостійно виступати в суді і свідчити як проти, так і за своїх панів. Шляхтич отримав право не лише продати чи купити селянина, а й засудити його на смерть. Під ярмом Польщі українського селянина було по­збавлено всіх прав.

Під впливом зростання товарно-грошових відносин в ринок поступово втягувалися і селянські господарства, в результаті чого зростає прошарок заможного селянства, яке займалося торговель­ним землеробством, промислами, використовувало найману пра­цю, проте розвиток капіталістичних відносин стримувався пануванням феодальних.

Цехове ремесло, як і в Зах. Європі, було жорстко регламентоване. Внаслідок цього в містах існувала велика кількість позацехових майстрів, так званих партачів. Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява ману­фактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кіль­кість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдава­ла великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисло­вості, затримувала загальний економічний розвиток

Ті Українські землі що опинилися у складі Московської держави зазнали набагато більших утисків, особливо за правління Петра 1. Петро І спрямовував свою політику щодо України на перетворення ЇЇ у ринок збуту та сировинний придаток Росії. Великої шкоди петровська політика завдала українській тор­гівлі — як зовнішній, так і внутрішній. Високими митами та за­боронами були перекриті можливості для українського купецтва у вже налагодженій міжнародній торгівлі.

У період правління Катерини II (1762—1796 рр.) відбувається ліквідація й більшості соціальних здобутків Визвольної війни. У серпні 1775 р. спеціальним «Маніфестом» знищується За­порізька Січ, та посилюється феодально-кріпосницький гніт.

Щодо економічного розвитку галузей, то найпоширенішою галуззю було ґуральництво. Поряд з ним в багатьох фільварках існували поташні буди, селітряні варниці, суконні мануфактури. Зростання товарності поміщицьких господарств призводить до зростання посівів технічних культур, поліпшуються породи великої рогатої та робочої худоби, овець тощо. У маєтках зростає промислове виробництво з переробки сільськогосподарської продукції. На Лівобережній Україні у 80-х роках XVII ст. було 2836 «за­водів», 87 % яких становили винниці. З'явилися мануфактури за­лізоробні, з виробництва пороху, шовку й виробів з шовку, фаян­су тощо.

З розвитком торгівлі в Україні йшов процес формування фінансово-грошової системи. Протягом XVIII ст. російські гро­ші поширювалися на Україну і поступово витісняли з обігу польсько-литовські

58. Економічні погляди в.Петті та п.Буагільбера.

Класична політекономія зародилась у Франції на поч. 18ст, прийшовши на зміну меркантилізму. Особливості економічного розвитку Франції позначилися на формуванні економічних поглядів Буагільбера:

- гостро критикує меркантилістів;

- джерело багатства – не обіг, а виробництво, зокрема в с/г;

- виступає проти державного втручання в економічне життя;

- розуміє об’єктивну суть економічних законів.

Теорія вартості.

- виділяє ринкову ціну і “істинну” вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці;

- стоїть на позиціях еквівалентного обміну;

- для нормального ек. розвитку потрібен вільний обмін між галузями в-ва і відшкодування витрат виробників. Ці проблеми вирішуються міжгалузевим поділом праці за умов вільної конкуренції. Робочий час на одну одиницю товару за умов такого поділу і становить його “істинну” вартість;

- мета товарного в-ва – споживання, основну увагу звертає на споживчу вартість;

- висловлює думку про необхідність рівноваги в ринковій економіці.

Теорія грошей.

- бере за основу прямий товарообмін;

- гроші порушують природну рівновагу товарного обміну відповідно до “істинної” вартості;

- єдина корисна функція грошей – полегшення обміну – отже, золото і срібло можна замінити паперовими знаками.

Петті вважають засновником трудової теорії вартості. Саме тому К. Маркс називає його засновником класич­ної політичної економії в Англії. Вартість Петті трактує з позиції пропорційного обміну, що визначається затратами праці на виро­бництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Він використовує термін «природна ціна», яка в нього і є, по суті, вартістю. Природна ціна певного товару визначається, за Петті, кількістю срібла, на видобуток якого і доставку в Лондон треба витратити стільки ж праці, як і на виготовлення товару.

Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачаєть­ся на видобуток золота і срібла. У нього немає чіткого розмежу­вання вартості й споживної вартості. А оскільки у виробництві споживної вартості бере участь не лише праця, а й природа, то Петті поширює її дію на створення вартості. Звідси крилатий ви­слів Петті «Праця — батько і найактивніший чинник багатства, земля — його мати». У такий спосіб земля в нього теж стає факто­ром вартості.