Материал: shpora

12. Цивілізаційний підхід в аналізі стадій господарського роз-ку: етапи його ро-ку, моделі та представники.

З позицій цивідізаційного підходу історія постає як своєрідна органічна цілісність, котра, своєю чергою, утво­рюється безліччю великих та малих історичних індивідів: циві­лізацій, формацій, історичних культур, етносів, спільнот, осіб. До теорій цивілізацій, або цивілізаційного підходу, належать системи таких мислителів, як М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Дж. Тойнбі, П. Сорокін, С. Хантінгтон та інші. Періодизація господарського розвитку суспільств Європейсь­кої цивілізації обумовлена особливостями предмета і методу іс-торико-економічної науки і передбачає виділення загальних ста-дій у розвитку господарств людства, особливостей господарського життя в межах регіональних цивілізацій та його специфіки в суспільствах, що входять до цих цивілізацій. Тобто тільки в єдності трьох історичних вимірів розвитку господарств суспільств: 1) за стадіями; 2) за цивілізаційними лініями; 3) за суспільною дискретністю — можна представити наукову періо­дизацію господарського розвитку.

У розвитку людського суспільства також виокремлюють такі стадії:

1)доцивілізаційну;2)формування, і розвитку регіональних (локальних) цивілізацій; 3)входження людства в епоху світової (глобальної) цивілізації. У ХХ ст. У сусп. науках формується теорія цивілізацій і 2 основниї їх напрямки- матеріалістичний та культурно-історичний. При матеріалістичному акцентується увага на вивченні екномічного та матеріального вир-ва, способу господарювань і породжених ними відносин. Згідно цього підходу цивілізац. розглядається як певний ступінь роз-ку культури і тим самим потиставляється дикості. Ознаки: приват.власність і гроші розвитку землеробства, торгівлі міст, класового сус-ва держави, релігії та писемності. Цивілізація – це цілісна сис-ма, яка створюється із сукупною взаємодією соціальної, економічної, політич. і культурно-психологічної сис-ми. Культурно-історичний підхід- провідне значення відводиться духовному фактору. Данилевський- засновник відзначає, що „прогреси людства полягають не в тому, щоб усім йти в одному напрямку, а в тому, щоб все поле, яке складає поприще історичної діяльності виходити в різних напрямах. Що за баагаовікову історі. Людської куль-ри тільки деякі періоди змогли створити великі цивілізації.” Підходи: 1) єгипетський; 2) китайський; 3) ассиро-вавилоно-фінікійсь-кий, халдейський, або давньосемітичний; 4) індійський; 5) іран­ський; 6) єврейський; 7) грецький; 8) римський; 9) новосемітич-ний, або аравійський; 10) германо-ромаиський, або європейсь­кий; 11) слов'янський; 12) мексиканський та 13) перуанський, кожний з яких об'єднується подібністю мови, усвідомленням спільності своєї долі і які проходять кілька фаз — від несвідо­мого періоду через державотворення і розквіт цивілізації до за­непаду. Цивілізація – це типи людських спільнот, які викликають певні асоціації в області релігії, архітектури, живопису, звичаїв, нравів-в області культури. Тойнбі стверджує, що існує історія окремих своєрідних та замкнених цивілізацій. Кожна з них проходить в своєму роз-ку такі стадії: 1) виникнення; 2) зростання; 3) надлом; 4) розпад; 5) гине і дає місце іншій цивілізації. Рушійна сила роз-ку цивілізацій – творча меншість, яка є носієм життєвого пориву і тягне за собою „інертну більшість”. Своєрідність викликів та відповідей визначає специфіку кожної цивілізації.

13. Привласнююче та виробничо-відтворююче гос-во: визначення, стук-ра, досягнення та обмежиність.

Історія господарства та господарської діяльності людини не­розривно пов'язана з еволюцією первісного суспільства. Період його розвитку найтриваліший в історії людства — від появи першої людини (близько 2,5 млн років тому) — до виникнення перших протидержавних утворень, які в Азії та Африці утвори­лися на межі IV та III тис. до п.є., в Америці — в І тис. н.е. Матеріальна структура первісного сус-ва поділяється га періоди. 1) Камяний вік (палеоліт, мезоліті неоліт). Палеоліт- давній камяний вік(3млн-10 тис. Років тому). Основні заняття – єбиральництво, загінне полювання, риболовля. Події: 1)Еволюція знарядь праці від палок і примітивів камяних знарядь до мікролітів, складнихзнарядь із вкладниками. 2) Поширення використання кістки і рогу. 3) Людина навчилась добувати і підтримувати вогонь. 4) зявилися тривалі житла. Мезоліт- Основні заняття – збиральництво, полювання, риболовля з вудкою. Події: Винайдено лук і стріли; перші спроби приручення диких тварин; появва першого транспорту- водний- колоди, плоти, човни із стовбурів дерев; знаряддя праці- макріліти. Неоліт- характеризується утверджденням різних галузей гос-ва відтворення. „Неолітична еволюція”. 2) Бронзовий вік(3-2тис.до н.е). Основні риси: Панування госп-ва відтворення; Швидкий роз-к тварин-ва і орного землеробства; відмежування скотарських племен(перший великий сусп. поділ праці); високий рівень сусп-го ремесла(гончарне та бронзолітіве); постійний та регіональний характер обміну(мідь. Золото, сіль,фаянс). 3) Ранній залізний вік(2-1тис.до н.е). Основні події: Зросла продуктивність с/г; тварин-во стає придомним, виник.стійлове утримання худоби; сусп. ремесло відокремлюється від с/г і стає самостійним видом госп.діяльності(залізоробне й керамічне ремесло). Перша стадія розвит­ку первісного суспільства характеризується пануванням привлас­нюючого господарства, яке включало мисливсько-збиральницьку та певною мірою рибальську діяльність первісних людей. Лише природне середовище було джерелом задоволення матері­альних потреб людини (їжа, житло, одяг). Зовнішні (при­родні), не створені людиною засоби матеріального існування бу­ли основою привласнюючого господарства. Привласнювальпий характер первісного господарства перед­бачав досить рухливий, мобільний спосіб господарського життя. Невеликі спільноти людей ранньопервісного суспільства, яких об'єднували переважно кровноспорідні відносили, вели кочовий спосіб життя. Маршрути їх переміщень були детерміновані при-родно-кліматичними умовами — змінами клімату, холодними й теплими періодами, переміщеннями тварин, визріванням рослин­ної їжі, нерестом риби. Населення первісного сус-ва поступово зростало.У процесі розширення господарського простору в мисливсько-збиральпицьких бщинах виникають нові форми господарського опанування природного середовища. Серед них велике значення мало зародження осілого способу господарського життя. На відміну від кочового способу ведення господарства осіле характеризується поглибленням спеціалізації мисливства, рибальства та збиральництва, а також виникненням виробничої господарської діяльності ранніх землеробів і скота­рів. Відбувається переорієнтауія від споживання благ(господар. Привласнення) до їх власного вир-ва(господарство відтворення або виробниче). Причини перехду: нестабільність господарства пивласнення; Можливість людини первісного сус-ва накопичувати і вдосконалювати господар. Досвід, вміння створювати та використовувати певні знаряддя праці та елементи організації гос-ва, а тому- поява землеробства і приручення тварин. Від використання дарів природи люди поступово переходять до самостійного їх вирощування, яке розом із вдосконаленням техніки обробкикаменя створює матеріальні основи переходу від привласнюючого до виробничого гос-ва. Основні риси переходу до вироб-го гос-ва: перхід від кочового до осілого гос-ва; перехід від мисливства до тваринництва; перехід від збиральництва до землеробства. Англійський учений Г. Чайлд називав «неолітичну револю­цію» аграрним переворотом. . Павленко звернув увагу на три умови накопичення. . Павленко звернув увагу на три умови накопичення. По-перше, наявність у природному середовищі таких видів рослин, які за своїми біо­логічними властивостями придатні до штучної селекції. По-друге, накопичення на базі багатотисячолітньої практики спеціа­лізованого збиральництва необхідного досвіду та уявлень про ве­гетативні властивості рослин та винайдення досконалих знарядь праці, пов'язаних саме зі збиранням диких рослин. По-третє, пе­рехід до осілого способу існування поблизу водних джерел зав­дяки інтенсифікації використання харчових ресурсів водоймищ, передусім через розвиток рибальства.

14. Неолітична революція та її вплив на господарський роз-к первісного сус-ва.

Стадія роз-ку людства періоду неоліту,за якої відбувається перехід від привласнюючого до виробничого гос-ва називається „неолітичною революцією”. Неолітична революція та перехід до регулярного виробництва матеріальних благ сприяли перевищенню мінімально-необхід­ного рівня споживання і зростанню надлишкового продукту. На­явність надлишкового продукту, регулярність його отримання поряд із формуванням осіло-землеробських поселень (стародав­ніх сіл) були поштовхом до змін в організаційно-господарських відносинах первісного суспільства.. Важливим організаційним елементом первісних форм госпо­дарства була їх родинна складова. Рід являв со­бою групу родичів, об'єднаних спільним походженням, мовою, ритуалами по материнській або батьківській лінії і усвідомленим визнанням себе нащадками єдиного предка . У процесі переходу до осілості і виробничого господарства в системі общинно-родових відносин відбувається зростання ролі парної сім'ї та сімейно-кланових груп, які перетворюються в пер­вісні осередки осіло-землеробських громад.У цілісній системі общинно-родового господарства відбувається відносне відокремлення та самостійне функціонування сімейного господарства, що формується в системі відносин первісного суспільства. Сім'я — це група людей, що проживає на спільній території, веде спільне господарство і перебуває у родинних відносинах або шлюбі. Під впливом функціонального поділу госпо­дарської діяльності і відносин власності спільного ведення гос­подарства в системі сімейних відносин формується така госпо­дарська спільнота, як домогосподарство, яке було основною ланкою первісного сус-ва. У первісному суспільстві домогосподарство представля­ло собою групу індивідів, ядром якої була сім'я , але до якої крім класичних представників сім'ї — входили й інші особи, які не були родича­ми. Господарська функція первісного домогосподарства полягала у спільному виробництві, розподілі і споживанні їжі та інших за­собів існування. Узагальнюючи уявлення про організаційні форми господарст­ва після неолітичної революції, можна стверджувати, що вони формувалися під впливом як родових, так і домогосподарських чинників. Рід забезпечував найважливіші економічні, соціальні та ідеологічні функції (захист і розподіл землі, трудова і матеріаль­на взаємодопомога, шлюбні норми поведінки та релігійне життя), а сім'я була ядром домогосподарства і забезпечувала відтворення членів роду, їх виховання та навчання. Усі члени домогосподар­ства разом, спільно володіли землею, тваринами та іншими засо­бами вир-ва, спільно вели господарство і споживали вироб­лене. Важливим елементом функціонування домогосподарства був принцип компенсаційного обміну, або-реципрокного взаємообміну який зводи­лася до того, що кожний член домогосподарства вносив у спільний доробок скільки міг і отримував з нього скільки йому визна­чалося. Функціонування реципрокності ство­рює засади соціальної та майнової нерівності в господарстві на рівні роду і домогосподарства. Платою за вмілі та вправні дії ін­дивіда, який діє продуктивніше за інших членів домогос-ва, стає поступове соціальне визнання його лідерства як особи, що здатна передбачати хід подій і вживати необхідних заходів у господарському житті, а також усвідомлення членів домогос­-ва свого залежного та підпорядкованого становища. Лідер, голова сімейної групи чи домогосподарства не був влас­ником чи хазяїном вироблених матеріальних благ, які вважають­ся колективними, але завдяки своїй соціальній ролі —- старшого і компетентного керівника господарської діяльності — він отри­мує право розпоряджатися ними. Так виникає якісно новий принцип господарських відносин- принцип редистрибуції. Відносини редистрибуції виникають тоді, коли блага общини та надлишковий продукт, вироблені ко­лективно, перерозподіляються з общинного центру, який уособ­лює голова громади. Крім функції перерозподілу владний центр виконує такі функції, як: функція верховного редистрибутора, політичного адміністратора, організатора громадських робіт, вза­ємовідносини із сусідами, включаючи міжобщинний обмін, риту­альні акції і т. Ін. На общинно-родовому рівні система редистрибуції поступово стає основним регулятором потоків речей, харчів і послуг між громадами за зосередження певних надлишків у вождя громади. Останнє робить цей процес не контрольованим з боку членів об­щини, і їм залишається лише вірити в те, що плоди їхньої праці реалізуються на суспільні потреби. Зі створенням такої системи починається формування підвалин експлуататорських відносин, несправедливого, нерівноправного взаємообміну.У період пізної первісності (межа V—IV тисячоліть до н.е.) відбувається перетворення родових общин у первісні сусідські общини, на основі яких виникає, і поступово формується, пле­мінний (надобщиний і надродовий) рівень самоорганізації первіс­ного суспільства. З виникненням племен створюються умови для подальшого поглиблення розподілу праці відповідно до природ­них та інших умов мешкання окремих громад. Редистрибуція як централізований благообмін стимулює процес територіально-виробничої спеціалізації, зокрема, зародженню та розширенню ремісничої діяльності, особливо спеціалізованого гончарства, розробки мінеральних покладів, деревини тощо. Підсумком господарської еволюції — від «неолітичної ре­волюції» до появи перших цивілізацій — було утворення такої системи, яка грунтувалася па нормах генеологічиого (родового) спорінення з елементами соціальної та майнової нерівності, роз­поділ праці, принципах реципроктного та редистрибуційного об­міну, надобщинних формах управління, сакралізації та спадково­сті влади.

15. Еволюція гос-ва в давньому Єгипті та його відображення в памятках економчної думки.

За археологічними свідченнями, найдавніші поселення земле­робів та скотарів у долині р. Ніл виникають на межі V та IV тис до н.е. Природнокліматичні умови місцевості були особ­ливо придатні для сільськогосподарського виробництва. Жаркий клімат у поєднанні з долинами родючих грунтів дозволяв отри­мувати з землі значний додатковий продукт навіть з урахуван­ням низького рівня техніки землеробства. Основою виробництва додаткового продукту була висока продуктивність землеробства завдяки родючості долинних земель, але господарське викори­стання яких було можливим лише за умови створення зрошуваль­ної системи (будівництва мережі каналів, дамб, гребель). Спору­джувати й експлуатувати таку систему було не під силу окремій сім'ї чи громаді. Для цього були потрібні об'єднання зусиль усього населення річкової долини і злагоджені дії усіх номів (общин) для того, щоб підтримувати систему в порядку та по­стійно розширювати. З найдавніших часів спочатку номи, а потім державна влада виконували цю об'єднавчу функцію. Держава об'єдну­вала господарські дії сільських спільнот для будівництва зрошу-иальних систем, і це перетворювало вже сформовану общинну трудову повинність індивідів спільно здійснювати господарську діяльність у державну трудову повинність. Саме через суспіль­ні роботи східні владики підпорядковували собі вільних сільсь­ких землеробів, які фактично переставали бути вільними. Отже, можна стверджувати, що до III тисячоліття до н. є. в Єгипті було сформовано господарську модель тотальної підпо­рядкованості населення і його залучення в систему державного господарства, Тут руйнуються община з її традиціями колектив­ного землекористування і встановлюється панівна роль держав­ного господарства з ознаками адміиістративно-комапдної систе­ми . Це і засвідчують найдавніші пам'ятки економічної думки. Так, у «Повчанні гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н.е.), написаного в формі порад батька синові, підкреслюється важливість і корисність централізованої влади та контролю за виробництвом і розподілом. А для цього правитель повинен був дбати про матеріальне заохочення чиновників та жерців. Згуртованість підданих, підпорядковане функці­онування системи управління розглядається як запорука стійкого владарювання. Про наслідки руйнації централізованої системи управління, що порушує сувору регламентацію госпо­дарського життя та необхідності відродження деспотично-бюро­кратичного механізму регулювання господарства і повернення до системи трудових повинностей для будівництва пірамід та ірига­ційних систем, ідеться в таких документах, як «Речення Іпусера» (XVIII ст. до и.е,) і «Пророцтво Нефертіті» (XV ст. до н.е.).Адміністративно-господарські документи Стародавнього Єгип­ту (переписи населення, земельні кадастри, документи госпо­дарської звітності, юридичні акти) відображають особливості ор­ганізації господарської діяльності різних верств населення. Вони засвідчують, що все населення було розбите па вікові групи (діти, юнаки, зрілі чоловіки, старі люди) та соціальні розряди (зокрема це воїни, жерці, царські землероби та майстри). Розподіл та пере­розподіл ресурсів за професіями, розрядами, віковими категоріями був прерогативою представників державної влади.У господарському житті давнього єгипетського суспільства провідна роль належала натуральному господарству. Проте в цей період почали зароджуватися і перші ознаки торговельно-обмінних відносин. З'являються такі суб'єкти товарно-грошових відносин, як торгівці та лихварі, люди пов'язані з ринком (не-джес). Мірою вартості виступає зерно (функції грошей — загаль­ного еквівалента ще не було). Про особливості сфери обігу певне уявлення дають древньоєгипетські юридичні акти, за допомогою яких здійснювалося оформлення торгово-лихварських операцій: купівля-продаж землі, худоби, рабів, боргові зобов'язання. На межі 1 тисячоліття до н.е. в Давньому Єгипті посилюються тенденції децентралізації господарської системи. Земельні ділян­ки, які держава виділяла чиновникам в умовне користування, пе­реходили в їхню особисту власність. Соціально-економічними наслідками формування особистої власності процес ожебрачешія землеробів і збагачення власників землі, зростання лихварської залежності, послаблення централізації, зменшення розмірів дер­жавної скарбниці. У 1 тис до н.е. Стародавній Єгипет пере­творюється в залежну країну, яка постачає зерно та поповнює скарбниці провідним країнам Західної Азії.

16. Господарський роз-к та економіч. Думка Месопотамії. Закони Хаммурапі.

Месопотамія-територія, що розташовувалась між двома річками -Тігр і Євфрат, тому часто ця назва перекладається як Межріччя. Зародженню господарської діяльності на цій території сприяла низка факторів, серед яких: 1)надзвичайна родючість грунтів, особливо придатна для розвитку землеробства;2)географічне розташування (центр Близького Сходу), що забезпечувало провідну роль у розвитку міжнародної торгівлі; 3)природні ресурси [глина, поклади металів(олово,залізо)],що сприяло розвитку різних ремесел. На території Месопотамії з VII по IV тисячоліття до н.е. від­бувався процес розподілу первісного суспільства та виникнення суспільств ранніх цивілізацій. На початку III тисячоліття до н.е. утворюються перші невеликі держави в історичній місцевості Шумер (держава Давній Шумер). Економічною основою цієї першої цивілізації було високо­продуктивне сільське господарство, рівень продуктивності якого визначався природною родючістю ґрунтів і технологією ірига­ційного землеробства. Ця технологія вимагала організаційних зу­силь зі зрошування землі (спорудження гребель, системи сполу­чених каналів, колодязів та іп.), а це, в свою чергу, потребувало багаточисельної і дисциплінованої робочої сили, кваліфікованого управління та нагляду. У ролі керівників, ініціаторів і координа­торів колективних дій виступали жерці та воїни. Цивілізація шумерів була цивілізацією міст. З одного боку, різ­ниця між шумерським містом і селом була невелика, оскільки значну частину його населення становили селяни, Але технології, пов'язані з поданням води, від яких залежало існування людей, вимагали організованих зусиль міського населення. Замість об­робітку невеликих ділянок силами однієї сільської родини, як на­певно робили жителі сіл епохи неоліту, шумери переділили зро­шувані землі на великі лани, що належали богові та якими від його імені розпоряджалися жерці. Місто створювалося на базі однієї або кількох таких храмових громад. Населення шумерських міст, яке займалося землеробством, об'єднувалося в робочі бригади в кількасот, а може, і в кілька ти­сяч осіб. Користуючись найпростішими ручними знаряддями, ці бригади споруджували та обслуговували великомасштабні ірига­ційні системи, необхідні для використання можливостей річки в повному обсязі. Глиняні таблички з одного давньошумерського міста оповідають про те, що землю і врожай у цьому місті було поділено на три категорії: 1) лани, які належали богові та оброб­лялися від його імені; 2) лани, що орендувалися окремими жите­лями на рік; 3) лани, віддані жителям безплатно в постійне кори­стування .Наприкінці ПІ тисячоліття до н.е. внаслідок завоювання міст давнього Щумеру утворюється стійке централізоване держав­не утворення — Шумеро-Аккадське царство, зі столицею у Вави-лоні. В історичному розвитку цивілізації в Месопотамії найвищою межею є Вавилонське царство під час правління царя Хаммурапі (приблизно 1700 р. до н.е.). За­кони Хаммурапі свідчать про розвинутість економічних відносин та відповідне економічне мислення, в системі якого відображено широкий спектр процесів і явищ господарського життя. Численні закони свідчать про розвиток товарно-грошових відносин, тенден­цій зародження ринкового господарства та намагання влади їх обмежити. Вільні громадяни мали повне право розпорядження своїм майном, зокрема землею. Але був заборонений продаж службо­вих наділів. Обмежувалося лихварство та боргове рабство. Зако­ни Хаммурапі суворо регламентували норму процента в грошовій (20 %) та натуральній (33 %) формах, а також передбачали від­строчку виплати боргу в разі неврожаю на 1 рік без сплати додат­кових відсотків. За несвоєчасну сплату боргів ні царські воїни, ні інші громадяни не мали права бути позбавлені своїх земельних наділів. Оренда землі, як правило, була короткостроковою (один-два роки) і відносини оренди оформлялися договором, у якому вказувався термін, об'єкт, розмір і час сплати. Орендарі сплачу­вали ЗО—50 % врожаю за землю, за сад — 2/3 врожаю тощо. Закони Хаммурапі передбачали встановлення норми грошової винагороди найманим робітникам, форми і строки найму (10— 20 років). Тож можемо зробити узагальнення про те, що закони Хам­мурапі визнавали існування товарно-грошових відносин та ін­ституту приватної власності, проте були спрямовані на гальму­вання їх розвитку і зростання ролі держави, формування тра­диційних підвалин східного суспільства та його соціальної ста­більності.