СОДЕРЖАНИЕ
2. Господарство як підсистема сус-ва та обєкт економічної науки.
3. Історичні типи та форми організації господарства та їх еволюція.
4. Економічне зростання і його детермінанти.
5. Економічний розвиток його критерії та детермінанти.
6. Предмет історії ек. Та ек. Думки.
7. Метод істор. Ек. Та ек. Думки.
8. Завдання курсу істор. Ек. Та ек. Думки.
9. Етапи та напрямки розвитку історії економіки.
10.Етапи розвитку історії екогомічної думки.
11. Підходи та критерії періодизауії господарського розвитку сус-ва.
13. Привласнююче та виробничо-відтворююче гос-во: визначення, стук-ра, досягнення та обмежиність.
14. Неолітична революція та її вплив на господарський роз-к первісного сус-ва.
15. Еволюція гос-ва в давньому Єгипті та його відображення в памятках економчної думки.
16. Господарський роз-к та економіч. Думка Месопотамії. Закони Хаммурапі.
18. Особливості госп-го роз-ку та ек.Думки Давнього Китаю.
19. Господарська діяльність в первісній історії Укр. Трипільська куль-ра та її знач.
20. Сис-ма „влада-власність” та її роль у роз-ку гос-ва Давнього Сходу.
21. Осьовий час та його роль у формуванні Зх. Та Сх. Цивілізацій.
22. Загальна характеристика Сх. Та Зх. Цивілізацій в осьовий час.
23. Гос-во Індії в другій половині і тис.До н е.”Артхашастра”
24. Господарський роз-к Китаю в осьовий час та його ек.Думка.
25. Господарський роз-к Давньой Греції в осьовий час. Реформи Солона.
26. Ек.Погляди Ксенофонта, Платона, Арістотеля.
27. Особливості гос-кого роз-ку Давнього Риму доби республіки. Закони хіі Таблиць
29. Криза рабовласницької сис-ми гос-ва та її висвітлення у працях Луція Колумелли.
30. Загальна характеристиеа Сх. Та Зх.Цвілізації доби Середньовіччя.
31. Особливості господар-го роз-ку сус-ва Європейської цивілізації у V-Xст.
32. Господарський роз-к держави франків у у-Хіст., загальна характеристика.
34. Феодальні форми гос-ва та їх висвітлення у „Капітулярії про вілли”.
35. Господарська система Західної Європи в хі – XV ст.
36. Середньовічне місто та його роль у становленні ринкових відносин в Західній Європі.
37. Корпоративні форми організації господарської діяльності у середньовічному місті(ремісничі
38. Економічні погляди Хоми Аквінського
39. Господарство Київської Русі. «Повість минулих років»
41. Місто та міське господарство в Київській Русі. «Руська Правда»
46. Вплив цивілізаційних факторів на становлення ринкового господарства в
47. Передумови та суть Великих географічних відкриттів
49. Наслідки Великих географічних відкриттів та їх значення для розвитку світової економіки
52. Господарська система Голландії у XVI – XVII століттях та причини її занепаду.
53. Піднесення Англії та створення ринкового устрою її економіки (XVI-XVII ст.)
55. Історичні передумови виникнення, загальна характеристика та етапи розвитку меркантилізму.
57. Особливості господарського розвитку українських земель у XVI – xviIст.
58. Економічні погляди в.Петті та п.Буагільбера.
61. Промисловий переворот, його суть і значення для ринкового господарства.
68. Парцелярна система у Франції. Її суть і роль розвитку ринкової економіки країни.
69. Особливості розвитку ринкового господарства у Німеччині(середина XVI - середина XIX ст.).
70. Історичні та соціально – економічні умови виникнення сша.
74. Історична школа: причини виникнення, сутність та етапи розвитку.
76. Маржинальний напрям економічної думки
80. Основні тенденції господарського розвитку Франції наприкінці XIX – початку XX ст.
83. Становлення Інституціональної наукової традиції в українській економічній думці.
84. Вплив німецької історичної школи на розвиток економічної думки в Україні.
86. Синтетична теорія цінності м.І.Тугана – Барановського.
95. Світове господарство в роки стабілізації. Плани Дауеса та Юнга, їх суть та мета.
107. Німецьке економічне „диво” та роль представників німецького лібералізму в його підготовці.
108. Економічне зростання у сша в 50-70-ті рр хх ст. Кейнсіансько-неокласичний синтез.
111. Економічні зміни в провідних країнах світу у 1970-х рр та їх відображення в посткейсіанстві.
115. Роз-к світової економіки в останній третині хх-ххі ст. „Рейганоміка” та „Тетчеризм”.
116.Грошовий сектор економіки та економічна суть монетаризму. М. Фрідмен.
117. Теорії економіки пропозиції іраціональних очікувань та їх практичне використання.
119. Зміна галузевої структури вир-ва та становлення і роз-к теорії постіндустріального сус-ва.
121. Трансакційний сектор ек-ки, теорія прав власності та трансакційних витрат. Теорема р.Коуза.
122. Інтеграція Європи та особливості економічного роз-ку в її умовах.
125. Політика „воєнного комунізму” та її відображення в дискусіях 20-х рр хх ст.
127. Радянська індустріалізація, її джерела і соц-економіч.Наслідки.
129. Вибір економічної стратегії роз-ку в повоєнний період. Джерела відбудови та роз-ку гос-ва.
130. Спроби лібералізації адміністративно-командної сис-ит гос-ва в період „хрущовської відлиги”.
133. „Горбачовська перебудова” як спроба трансформції радянської сис-ми.
134. Реформи 60-90-х рр хх ст спроба вдосконалення радянської господарської сис-ми.
135. Стан економіки України на момент проголошення незалежності.
138. Становлення та роз-к засад ринкової ек-ної сис-ми в Укр.(друга половина 90-х рр)
139. Основні напрями теоретичних досліджень в укр. Ек-ній літературі 90-х рр хх ст.
У кінці XVI — початку XIX століть у країнах Західної Європи відбулися суттєві зміни в духовно-культурній, політичній, господарській та соціальній підсистемах суспільства. Серцевиною цих змін стало формування приватної власності й ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації.
Зміна політичних систем країн у результаті революцій обумовила формування якісно інакшого економічного центру та зміну статусу економічних індивідів у суспільстві. Суспільство перейшло від відносин особистої до економічної залежності, що знаменувало собою заміну особистої власності приватною.
Демократична та промислова революції змінили характер зв'язків між самими суб'єктами господарювання і між ними та державою. Головним у діяльності останньої як економічного центру стало формування умов господарської діяльності незалежних власників, забезпечення суспільних інтересів. А взаємодія між господарствами стала будуватись на засадах еквівалентності, де досягнення цілей кожного суб'єкта спирається на вільну конкуренцію. Умови, які були в той час обов'язковими для існування системи вільної конкуренції такі:
продавців і покупців багато, а частка кожного з них на ринку відносно мала (менше 1 %), через що в них відсутня можливість впливати своїми діями або бездіяльністю на ринкову ціну, і вони приймають її як дану;
товар однорідний (гомогенний), що визначається відсутністю марки (товарного знаку); споживачеві байдуже, у кого із виробників купувати певний товар — єдиним критерієм є ціна;
немає дискримінації-продавців і покупців, а законодавчі обмеження мінімальні й однакові для всіх учасників ринку, немає торговельних привілеїв;
фактори виробництва абсолютно мобільні — можна швидко збільшити випуск будь-якого товару, на який є платоспроможний попит;
усі учасники ринку однаково інформовані або не інформовані про ситуацію на ньому та навколо нього, немає ексклюзивних джерел інформації;
ринок є джерелом засобів існування для продавців, а тому вони не можуть па свій розсуд залишити його без втрат Епохою вільної конкуренції в Європі, незважаючи на ряд законів, які обмежували її, а також заборону па певні товари, види діяльності, типи об'єднання економічних суб'єктів на ринку, можна назвати період із середини 10-х до 70-х рр. XIX ст.
Англія перетворюється в економічного лідера цієї доби— провідну торговельну країну, найбільшу колоніальну державу, «майстерню світу», яка постачала свої товари у більшість країн. У цьому неабияку роль відіграв перехід до вільної торгівлі — фрітредерства (від англ. Free trade). До політики фрітредерства Англія переходить у 1853 р. Ця політика означала скасування митних зборів на сировину та напівфабрикати й зниження їх на готову продукцію, яка завозилася в країну.
Загалом головним завданням національних економік періоду вільної конкуренції, як і раніше, стає розвиток та вдосконалення господарства в напрямку розвитку ринкових відносин всередині країни та на світовому ринку.
За періоду панування абсолютизму Тюдорів, на підтримку яких виступала буржуазія й дворянство, діяльність уряду насамперед сприяла розвитку сільськогосподарської галузі. Суть його заходів полягала в захисті та заохоченні розвитку фермерських господарств, особливо тих, які вирощували зернові. Так, 1660 р. уряд увів високе мито на імпорт хліба, худоби та м'яса, а 1689 р. — прийняв закон про осілість населення для забезпечення сільського господарства робочою силою та встановив премії на експорт хліба. Розвиток фермерської системи господарювання сприяв значному піднесенню аграрного виробництва. Ферми являли собою аграрні підприємства, в яких використовувалась наймана праця, більш досконалі засоби та технології ведення землеробства. Та лише в другій половині XVIII ст. в Англії був здійснений аграрний переворот, в результаті якого майже повністю було знищено дрібне селянське господарство та відкритий шлях для великого.
Протекціоністська політика англійського уряду сприяла розцінку мануфактурного виробництва. Близько 20 % населення було задіяно на розсіяних мануфактурах з виготовлення сукна, яке працювало в домашніх умовах з використанням власної сировини (вовну заборонялось вивозити). Нарощувалось виробництво в традиційних галузях: виготовлення паперу, цукру, пороху, зброї, почався розвиток бавовняної промисловості. Товари англійських мануфактур були якісними, забезпечували потреби внутрішнього ринку і у великій кількості вивозились у Європу та колонії. Колоніальна торгівля стала одним із найважливіших джерел поповнення державних коштів та ринку капіталів в Англії.
Перші теоретичні узагальнення відносно мануфактури та її прогресивної ролі в розвитку країн зробив
А. Сміт у роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776). В основі всієї системи його економічних поглядів лежить ідея, що багатство суспільства створюється працею в процесі виробництва. Воно залежить, по-перше, від частки населення, яке зайняте продуктивною працею, і, по-друге, від рівня продуктивності праці. А. Сміт вважав поділ праці найважливішим фактором економічного прогресу і зробив його вихідним пунктом свого дослідження. На прикладі мануфактури, яка виробляла голки, він показав що величезний зріст продуктивності праці внаслідок ЇЇ поділу зумовлений: 1) зростанням майстерності та збільшенням вправності робітника; 2) збереженням часу, який витрачається в процесі переходу від одного виду праці до іншого; 3) технічним удосконаленням виробництва, «винайденням усіх машин, які полегшують і скорочують пращо». Саме мануфактури створили передумови для перемоги машинної техніки, адже чим простіша виробнича операція, тим легше замінити людину машиною.
Політика уряду з перетворення Англії на колоніальну державу розширювала сировинну та фінансову базу англійської промисловості, забезпечувала її ринками збуту. У XVIII ст. Англія стала могутньою колоніальною державою з колоніями в Індії, Північній Америці та в інших частинах світу.
Таким чином, до другої половини XVIII століття в країні сформувалися передумови для промислового перевороту (1760— 1780 рр.). Великий попит на англійські товари в середині країни та за її межами, виникнення масового платоспроможного споживача, становлення ринку капіталів, ринку праці, ринку цінних паперів, інституцій, які захищають права власності відокремленого (незалежного) економічного суб'єкта, розвиток поділу праці та спеціалізації виробництва, потребували пової форми господарства, що задовольнила б рівень розвитку названих показників. Такою формою господарства стала фабрика.
Фабрика прийшла на зміну мануфактурі, як новий тип виробна, заснований на використанні системи робочих машин і парового двигуна. К. Маркс наводить, на його думку правильне, Визначення фабрики, яке дав англійський економіст Е. Юр (1778—1857). «Фабрика, — читаємо у першому томі «Капіталу» - це величезний автомат, складений із численних механічних і свідомих органів, що діють узгоджено і без перерви для виробництва одного і того ж предмету, так що усі ці органи підпорядковані одній рушійній силі, яка сама приводить себе в рух» . Тут висвітлюється основна ідея К. Маркса: фабрика, цей «величезний автомат», включає і людей — робітників у юному технологічному, виробничому й соціальному статусі. Воно є об'єктом, а автомат — суб'єктом, і він панує над робітниками. Фабрика підвищила продуктивність праці, прискорила темпи економічного зростання та істотно збільшила, порівняно з мануфактурою, випуск товарної продукції. Вона позначила перемогу ринкового великотоварного виробництва, і не випадково основним показником звершень промислового перевороту в тій чи іншій країні є переважання фабричних виробів у загальній кількості продукції, що виробляється в країні.
65. Загальна характеристика економічних теорій епохи вільної конкуренції та їх значення для розвитку ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації (Класична економічна теорія, історична школа, марксизм)
Розвиток капіталістичних відносин призвів до занепаду меркантилізму передовсім в Англії — найрозвиненішій економічно країні. Буржуазна революція середини XVII ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Починається бурхливий розвиток промисловості. Цей розвиток був неможливим без наукових знань. XVII ст. стало століттям розвитку природничих наук, особливо механіки, математики, фізики, астрономії. Великого значення набуває філософія. Усе це сприяло також і розвиткові економічної думки. Було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія. Вона зародилась в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.
Уперше термін «класична політична економія» ужив К. Маркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства.
до класиків належали економісти від В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до С. Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії Маркс називає праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе, її, за Марксом, заступила «вульгарна», тобто ненаукова політекономія. Цей перехід він пов'язував із загостренням класової боротьби.
У західній літературі визначення хронологічних меж класичної політекономії є іншим, її зародження часто пов'язують із фізіократами. До класичної політекономії західні економісти фактично відносять усю післярікардіанську політичну економію XIX ст.
Історичні умови формування марксизму слід розглядати з двох сторін: перша — загострення соціальних суперечностей, що знайшли втілення у боротьбі робітничого класу за свої права (цей клас був згуртований і численний); і друга — нові тенденції в розвитку економічної науки.
Ідея соціалістичної та комуністичної організації суспільства, сформульована з класичних позицій соціалістами-утопістами, зі зростанням соціальної нестабільності в першій половині XIX ст., набуває все більшої популярності.
Саме в цей час у розвитку економічної науки настає період певної невизначеності: класичні теорії пережили себе, почалася боротьба різних наукових поглядів, унаслідок чого поряд з класичними догмами виникають різноманітні вчення, що принаймні частково заперечують їх. Так, крім соціал-утопізму, можна назвати інтервенціонізм, який обґрунтовує необхідність втручання держави в економіку для розв'язання соціальних суперечностей; національну систему політичної економії (альтернативну школу). Усі вони ревізували метод класичної політекономії: соціалісти-утопісти піддавали критиці принцип індивідуалізму, інтервенціоністи — принцип невтручання держави, альтернативна школа — обидва ці принципи, а також принцип космополітизму. Це було зрозумілим, адже капіталістична система саморегулювання поступово втрачала ефективність, що негативно позначалося не лише на економічній, а й на соціальній стабільності.
Але ці вчення не давали вичерпних відповідей на низку актуальних питань, були недостатньо доказовими, особливо щодо пояснення природи недоліків капіталізму та моделювання основ нового ладу.