Материал: shpora

32. Господарський роз-к держави франків у у-Хіст., загальна характеристика.

У цих умовах триває процес утворення ранньофеодальних держав, най­більшою з яких була Франкська, територія якої охоплювала біль­шу частину Західної Європи.

Будь-якій державі притаманна певна економічна система, го­ловною ознакою якої завжди с форма власності. В Європі, по­чинаючи з V-—-VI ст., невпинно відбувався процес формування суспільно-економічних структур, що отримали назву «фео­далізм». За словами В. Левитського, «феодалізм, подібно до ан­тичного суспільства, ґрунтувався на принципі ототожнення осо­бистої свободи та земельної власності, тобто право власності на землю могла мати лише вільна людина» ]. Водночас феодалізм мав певну ієрархічну структуру суспільних класів, що відповідала ієрархії земель, які могли бути як вільними, так і залежними, а відносини між об'єктами власності були лише ви­разом відносин, що напували між людьми. Це була так звана структура васалітету, тобто «сюзерен-васал»: король розподіляє землі між верхівкою, яка зобов'язана перед ним воєнною служ­бою; вони ж роздають свої землі па умовах сплати ренти або та­кож обов'язок несення військової служби особам, що стоять нижче па ієрархічних щаблях, і так далі, доки, нарешті, землі, огорнуті цілою мережею взаємних зобов'язань, ие переходили до залежних категорій безпосередніх землеробів. Не раз васал отримував від сюзерена разом із землею так звані імунітети, тобто звільнення від втручання королівських посадових осіб у справи земельної аристократії. Судові, адміністративні, поліцей­ські та фіскальні функції передавалися великим васалам та їх адміністраціям. Великим землевласником у державі франків була католицька церква, землеволодіння якої мали різні джерела; це були й пожа-лувапня, й залучення необроблюваних досі земель силами ченців та довколишніх селян, а особливо через заповіти або внески землі до монастирів. Саме на церковних та монастирських землях упер­ше виникли умовні форми землеволодіння, які й стали основною ознакою феодальної системи господарства.

33. Формування великої земельної власності та її форми в Зх.Європі(аллод, бенефіцій, феод).”Салінічна правда”.

Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволо­діння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою» (Ьех Заїіса), одним з най­давніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише право­вої, а й економічної думки середньовіччя.

У «Салічній правді» знайшли відображення майнові відноси­ни та захист прав власності через систему штрафів за різні злочи­ни, зокрема за крадіжку худоби (див., наприклад, титул НІ «Про викрадення рогатої худоби», або титул IV «Про викрадення овець» та ін. — [9, с. 34]). У ній також розглядаються питання майнової нерівності (титул І,VIII), розкладу громади (титули ЬУ, ЬХІІ), формування землеволодіння, зокрема такої його форми як аллод (титул ІЛХ та ін.) [9, с, 33—34]. За «Салічною правдою» основною масою франкського населення є вільні общинники, а основною формою землеволодіння також є общинна (або громад­ська). Особиста ж власність поширюється на будинок, садибу, город, проте не на ріллю, яка залишається громадською, але в особистому користуванні. Вже з другої половини VI ст. у Франк­ській державі аллод фіксується як особиста земельна власність: його можна купити, продати, закласти, подарувати, успадкувати. Одночасно вся суспільно-економічна структура спиралася на особисті домогосподарства, що забезпечувало активну участь общинників у громадському житті.

Водночас аллод міг бути і великим земельним пожалувашіям, яке отримували за службу від королів франків, але це вже було велике землеволодіння, яке займало території, що дорівнюють деяким сучасним державам Європи. Так, католицькі церковні установи, найчастіше монастирі, пе­редавали землю на умовах прекарію, тобто зобов'язання за кори­стування землею виконувати певні повинності. Прекарії могли бути кількох видів, як-от: прекарій пожалуваний, коли селянин, що втратив свій аллод, звертається до землевласника (світського чи духовного) з проханням надати йому у користування земель­ний наділ (див. відповідну прекарпу грамоту, наведену у [22, с. 43]); прекарій повернений, коли селянин, який втрапив у злид­ні, віддає свій аллод великому землевласникові та отримує його назад у вигляді вже умовного користувача [22, с. 44] та прекарій з винагородою, коли прекаріст не лише отримував назад свій наділ, а й додаткові землі у користування [там само].

Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефі­цій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. Бенефіції, тобто передача землі в умовну не спадкову власність, що перед­бачала несення певної служби, найчастіше військової. З часом (ЇХ—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального зем­леволодіння — феод (або лєн), що також передбачала несен­ня служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Протя­гом цього часу панівною формою стає теза «немає землі без сень­йора».

Отже, відповідно й селянин ставав утримувачем землі, отри­мував від феодала земельний наділ (вже згадуваний прекарій), де розміщувалися селянська садиба, рілля та інші господарські угід­дя, з яких він і отримував необхідний для утримання власної ро­дини продукт. За це користування (утримання) він ніс певні по­винності на користь земельного власника. Основною формою таких повинностей була феодальна рента, яка виступала у трьох основних формах: відробіткова (панщина), найбільш архаїчна та найменш ефективна форма, що базується па перерозподілі ЖИВОЇ праці й передбачає високий ступінь особистої залежності селя­нина від власника землі; продуктова, що ґрунтується па перерозподілі натурального продукту; грошова— найпрогресмвніша фор­ма, що передбачає відносно слабку особисту залежність, базова­ну на перерозподілі доходу.

34. Феодальні форми гос-ва та їх висвітлення у „Капітулярії про вілли”.

Особиста залежність безпосередніх виробників оформлювалася законодавчо. У капітуляріях (указах) Карла Ве­ликого (768--814 рр.) прямо вказувалося, що кожна вільна лю­дина повинна шукати для себе покровителів і заступників. Над­звичайно важливим документом цієї епохи, пам'яткою скопомічпої думки є «Капітулярш про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих мастків, що перебували у віданні королівського двору та служили для за­доволення потреб королівського дому, і містить докладні вказів­ки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свід­чить про натуральний характер господарства королівських маєтків. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське. Таке господарство не виключало пев­них відносин обміну, але це були лише одиничні, незначні об-мінні операції, що не поширювалися за межі дрібних місцевих ринків. Такі ринки збиралися по селах, у них брали участь самі безпосередні виробники, селяни та сільські ремісники. На них рід­ко коли відбувалися справді ринкові операції купівлі-продажу, переважно мав місце обмін продукту па продукт або оплата про­дукту певним місцевим еквівалентом, адже загальний грошовий еквівалент був відсутнім.

35. Господарська система Західної Європи в хі – XV ст.

Другий етап розвитку аграрної середньовічної економіки при­падає на XI – XV ст., і його характеризує значний прогрес у гос­подарському житті Європи. Цей прогрес передусім виявляється в розширенні землеробства «ушир», коли до господарських процесів починають залучати землі, які досі були незайманими, вкритими лісами чи болотами. Ці процеси були найтісніше пов'язані з пев­ними демографічними зрушеннями, за цей період, незважаючи на численні війни та епідемії, населення Європи зросло в два рази. Зростання населення зумовило зростання потреби в сільськогосподарській продукції. На зміну застарілій перелоговій системі приходить нова – трипільна, що разом з застосуванням нових добрив та знарядь праці підвищило врожайність вдвічі. Перехід до грошової ренти(чиншу) збільшував зв'язок селянина з ринком та поглиблював товарно – грошові відносини, це стимулювало велику ярмаркову торгівлю що згодом витіснила дрібні місцеві ринки. Усі ці зміни господарського ладу приводили також до певних соціальних наслідків. Так, перехід до грошової ренти істотно по­слабив зв'язки селянства із землею і збільшив рухомість населення. Отримання особистої свободи викликало розшарування селян­ства, в результаті зростає число селян позбавлених землі, та заможних селян з іншого боку, які скуповують землю збіднілих сусідів та навіть панів.

В цей період в Європі відбувається становлення численних абсолютистських монархій. Відбуваються кардинальні зміни в феодальних господарствах, що надає селянам нові права та можливості. Міста поступово набувають статусу самоуправління.