Материал: shpora

У провідних країнах Західної Європи та США посилюється вплив держави на економіку та утворюється державно-монопо­лістичний капіталізм. За цих обставин роль уряду в економіці по­силюється з метою її ефективного функціонування та забезпечення прибутками підприємців. Це призводить до виникнення різ­ них державних інспекцій (навчальних, медичних, санітарних, Податкових). Держава бере на себе витрати з будівництва доріг, каналів, лі­ній зв'язку. З метою ефективного функціонування ринку й обме­ження стихійних процесів в економіці вона захищає ринок від дії монополій — застосовує антимонопольне законодавство, стає на захист. конкуренції. Зважаючи на особливості економіки в цей період держава змушена проводити жорстку політику протекціонізму, захисту Національного товаровиробника шляхом встановлення митних бар'єрів, створюючи сприятливі умови їх оподаткування, забез­печуючи стандарти виміру та грошову систему, формуючи державний сектор в економіці. Поступово держава перетворюється їм координаційний центр господарської системи. Особливо цей процес посилився перед Першою світовою війною.

76. Маржинальний напрям економічної думки

Поява маржиналізму (marginal — гранич­ний) була об'єктивно зумовлена глибокими якісними змінами на мікро- та макрорівнях, які сталися в останній третині XIX ст. в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу, а саме: все більшою монополізацією економіки, формуванням складні­ших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивним процесом інтернаціоналізації ринків та ін. Значною мірою його поява стала наслідком величезного про­гресу науки, особливо її природничих і гуманітарних галузей. За­сновниками маржиналізму вважаються австрієць К. Менгер (1840—1921), англієць В. С. Джевонс (1835—1882) і француз Л. Вальрас (1834—1910).

Основна ідея маржиналізму — це до­слідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономіка) та національної економіки (макроекономіка). З погляду мето­дології головними принципами маржиналізму є: 1) ідеологічна нейтральність аналізу, тобто звільнення його від впливу ідеології та відокремлення від конкретно-економічних дисциплін для з'я­сування універсальних закономірностей, незалежних від місця і часу (щоб підкреслити «відстороненість» своїх досліджень, мар-жиналісти, починаючи з В. С. Джевонса і А. Маршалла, почали вживати замість терміна «political economy» нейтральніший — «economics»); 2) перегляд предмета дослідження: провідною стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів (за сло­вами М. Блауга, «економіка вперше стала наукою, яка вивчає взаємозв'язок між даними цілями і даними обмеженими засоба­ми, що мають альтернативні можливості використання»); 3) ме­тодологічний індивідуалізм, тобто пояснення економічних явищ поведінкою окремих індивідів, розгляд суспільства як сукупностіатомістичних індивідів, економіки як системи взаємозалежних суб'єктів господарювання, а економічних закономірностей як на­слідку взаємодій індивідуальних рішень, основаних на вільному виборі суб'єктів; 4) статичний підхід, оскільки досліджується не те, як змінюється економіка, а те, як вона улаштована, як може існувати і не руйнуватися система, котра складається з індивідів, що керуються власними інтересами; 5) рівноважний підхід; 6) економічна раціональність, яка означає максимізацію суб'єкта­ми господарювання своїх цільових функцій (корисності для спо­живачів і прибутку для виробників); 7) граничний аналіз; 8) ма­тематизація, тобто широке використання математичних методів, зокрема диференціального числення.

Знання основної ідеї та методологічних принципів маржиналі-зму необхідне для розуміння, чому перехід в останній третині XIX ст. від цінностей класичної школи (загального бачення, ме­тоду і навіть предмета) до теоретико-методологічних цінностей маржиналізму було визнано «маржинальною революцією» в еко­номічній теорії.

З'ясувавши це, слід приділити увагу питанням генези й ево­люції маржиналізму. Тому важливо розглянути погляди поперед­ників маржиналізму Г. Госсена (J810—1858), Ж. Дюпюї (1804— 1866), А. Курно (1801—1877), Й. Тюнена (1783—1850) і етапи «маржинальної революції», простежити особливості маржиналь-них концепцій різних шкіл.

77. Промислове піднесення Німеччини та розвиток економічної думки наприкінці XIX - початку XX ст.. (р.Штольцман,р.Штаммлер, о.Шпанн, ф.Оппенгеймер )

Після франко-прусської війни 1870—1871 рр. і політичного об'єднання країни в єдину Німецьку державу 1871 р., ліквідації феодальних пережитків були створені сприятливі умови для за­вершення промислового перевороту та подальшого швидкого розвитку економіки. Перш за все, уряд Німеччини багато зробив для розвитку освіти та науки. Освіта стала гордістю країни, кіль­кість студентів в університетах і вищих технічних закладах зроста­ла особливо швидко. Великими були державні видатки.

Середня та вища освіта стала міцним підґрунтям для розвит­ку науки й розповсюдження її досягнень в економіці. Внаслі­док розвитку освіти в кінці XIX ст. Німеччина стала батьків­щиною багатьох світових наукових відкриттів, зокрема теорії відносності А. Енштейна, квантової теорії у фізиці М. Планка, теорії електромагнітних хвиль Г. Герца, відкриття Рентгена та створення нових технологій, машин і апаратів для промисловості. Так, німецькими винахідниками в 70—-90 роках XIX ст. були створені динамо-машина, двигун внутрішнього згорання, дизель, трамвай, електродвигун та інші, які мали величезний вплив не тільки на економічний розвиток Німеччини, але й усього людства.

Демографічна ситуація в країні була досить стабільною. Цьо­му сприяла політика держави, церкви та загальне піднесення Життєвого рівня.

З розвитком промисловості особливо швидко зростає міське населення. Якщо в містах у 1871 р. мешкало 36,1 %, то в 1910 р. — 60 % населення країни.

У 70—80 роки XIX ст. процес економічного розвитку країни прискорюється. Відбувається перетворення Німеччини з аграр­но-індустріальної на індустріальну-аграрну державу і завершу-і її.ся промисловий переворот. Німеччина широко використала науковий і технічний досвід інших держав і зосередила увагу на розвитку галузей важкої промисловості, особливо виплавки чавуну та сталі, машинобудуванні, зокрема, верстатобудуванні.

Велика увага в Німеччині надавалась розвитку хімічної про­мисловості. На початку XX ст. Німеччина вже випереджає Англію за виробництвом сірчаної кислоти, фарби, синтетичних барв­інків, Швидко розвивається фармацевтична промисловість.

Прискорені темпи розвитку підприємств важкої промисловості призвели до концентрації виробництва та утворення монополій. Останні виникали, в основному, у формі картелів і синдика тів. Особливо велика роль належала картелям.

Картель, як форма монополії, передбачав об'єднання кількох господарюючих суб'єктів однієї галузі, які домовлялися про част­ку кожного в загальному виробництві, ціни на товари, ринки збуту, обмінювалися новими технологіями. Утворення картелів у Німеччині призводило до підвищення цін на товари та послуги.

Для Німеччини характерна велика роль банків у стимулю­ванні розвитку промисловості та швидкий процес концентрації банківського капіталу.

У 70—80-х роках XIX ст. Німеччина активно переходить до політики протекціонізму в торгівлі, захищаючи свого національ­ного виробника, водночас, сприяючи вивезенню товарів і капіта­лу за кордон.

Розвиток економіки Німеччини відбувався настільки швидко, ти ча ЗО років з 1870 по 1900 рр. обсяг промислового виробницт­во зріс у 3,1 рази [12, с. 60]. А це зумовило потребу у великій кіль­кості сировини та ринків збуту товарів. Уряд Німеччини під­гримує агресивність вітчизняних монополій. У 1894—-1895 рр. країна захоплює ряд територій в Китаї, 1899 р. — Маршалові острови, 1911 р. — частину Камеруну в Африці.

Отже, ряд зазначених факторів позитивно вплинув на еконо­мічний розвиток Німеччини в кінці XIX ст., дав їй можливість і гати другою промисловою державою світу й завдяки швидкій індустріалізації випередити Францію та Англію.

Така ситуація була зумовлена активним втручанням держави у Всі сфери економічного, політичного, культурного та духовного життя. Фактично після об'єднання Німеччини тут формується державний капіталізм, а уряд перетворюється на координаційний літр всієї господарської системи— контролює економіку і сприяє її розвитку.

У нових історичних умовах кінця XIX— початку XX ст. ш і впливом значних економічних зрушень у Німеччині зародилась нова історична школа та соціальний напрям економічної думці Це було пов'язано з особливим періодом розвитку, коли монополізація спричинила різку поляризацію доходів населення і внаслідок цього загострилися класові суперечності.

Для нової історичної школи соціальне питання ніколи не залишалося поза увагою — вона зосереджувала увагу на важливо му значенні всіх соціальних інституцій. Потрібно нагадати, що концептуальним підходом класичної школи до цих питань був постулат: індивід сам формує свій добробут, а добробут суспільства — це сума добробуту індивідів. Історична школа виходить із цілком протилежного, вважаючи індивідуальний добробут похід­ним від загальносуспільного.