Материал: shpora

У Франції повоєнного періоду проводили економічний курс Шарля де Голля (1944—-1946, 1958—1969), основними напряма­ми якого були:

—-націоналізація депресивних галузей промисловості; - створення адміністративних рад для управління націоналізованими під­приємствами; - розширення прав фабрично-заводських профспілкових ко­мітетів; - обмеження панування монополій; - застосування державного індикативного планування; - проведення (від 1958 р.) економічної політики«індустрі­ального імперативу»;-спрямування допомоги за планом Маршалла(12млрддол.)на розвиток і модернізацію промисловості; Результатами економічної політики голлізму були: збільшення капіталовкладень у націоналізовану промисловість; відновлення більшості показників довоєнного розвитку (вже у 1948 році) та збільшення обсягів промислового виробництва (1958—1968) па 60%.Відбувалися зміни в структурі й організації французької еко­номіки. Так, запроваджувалася нова структура промисловості:

- 1-й сектор: традиційні галузі (текстильна, металургійна, машинобудівна, виробництво предметів розкоші);

— 2-й сектор: нові галузі (автомобілебудування, авіапромис­ловість, нафтопереробна галузь);

—3-й сектор: новітні галузі (атомна енергетика, електроніка, виробництво пластмас).

Із вступом Франції у 1957 р. до Європейського економічного співтовариства посилилося перекачування капіталів у важку промисловість. Структурна перебудова економіки в межах дер­жавно-монополістичного укладу призвела до того, що націоналі­зована власність разом із муніципальною становила 1/3 надбання країни.У сільському господарстві зростання виробництва в період від 1958 до 1968 року сягнуло 66 %.Повоєнній економіці Франції відбулися якісні зміни.

107. Німецьке економічне „диво” та роль представників німецького лібералізму в його підготовці.

Однією з найуспішніших економік повоєнного періоду, еко­номічне зростання в якій набуло вражаючих темпів, стала еконо­міка Німеччини. Прискорений економічний розвиток цієї країни та вихід ЇЇ на 2-ге місце в світі у 1950-х роках назвали «еко­номічним дивом».

Основними чинниками реформування економіки слід вважати такі:

— по-перше,відбувається поновлення основного капіталу за участі держави та мінімальних видатків на ВПК. Держава використала кошти від прибутків великих корпорацій, податок па прибуток яких у перші повоєнні роки становив 90—94 %, а на військові потреби витрачалося всього 5—6 % державного бюджету; -по-друге, виникає можливість розвитку невоєнних галузей

по-третє, Німеччина отримувала гуманітарну допомогу від США, насамперед у вигляді споживчих товарів на суму 2,5 млрд дол.

Основою «економічного дива» послугувала реформа Людвіга Ерхарда —- почесного професора факультету державного права Мюнхенського університету (у 1949 р. після утворення ФРН міністр економіки, а від 1963 р. — канцлер ФРН). Слід зазначити, що всі перетворення в економіці Німеччини від кінця 1940-х до початку 1950-х дістали назву реформ Л. Ерхарда.

Сутність реформи зводилася до перетворення Західної Німеч­чини з країни із жорстко регулятивною економікою на країну розвиненого ринкового господарства.

Завдання реформи — створення умов для розвитку вільної, конкурентоспроможної економіки та підвищення життєвого рів­ня населення. Сам процес модернізації було розпочато з грошової реформи 1948 року, основним завданням у руслі якої стало вилучення з ринку знеціненої грошової маси. Починаючи від 1949 року в Німеччині було проведено рефор­ми щодо сприяння розвитку виробничої сфери.

108. Економічне зростання у сша в 50-70-ті рр хх ст. Кейнсіансько-неокласичний синтез.

Загалом світове лідерство США у 1950—1970-х роках визна­чилося за параметрами: найбільший обсяг ВВП і рівня життя — подвоєння доходів кожного покоління у до- і повоєнний періоди. Саме у США у 1950—1960-х роках визрівають умови та формується механізм щодо практичного переходу до нового інформаційного (постіндустріального) етапу розвитку. Напрямами структурної перебудови економіки США під впли­вом НТР були:

1) розвиток наукомістких і високотехнологічпих галузей, по­роджених НТР (авіакосмічна, електротехнічна, хімічна, машино­будівна. 2) скорочення економічної частки застарілих галузей (металур­гія, вугільна промисловість, суднобудування. та часткова науково-технічна модернізація їх. У неокласичну систему не вписувалися такі явища, як кризи та безробіття, тому вона не могла пояснити причин економічної нестабільності, «Загальна теорія» Кейнса, навпаки, містила ана­ліз факторів, які виводили економіку зі стану рівноваги, та про­понувала конкретну програму дій, одначе по-справжньому загаль­ної, системної форми вона не мала. Як наслідок, у повоєнний період в економічній науці розгорнулася аналітична діяльність з об'єднання позицій Кейнса та неокласиків. Найактивнішу участь у цьому брали Дж. Хікс, Е. Хансен, П. Семюелсои, Л. Клейн та ін. Завдяки їхнім зусиллям було сформовано теоре­тичну систему — «неокласичний, або кєйнсіансько-неокласич­ний синтез».Після війни в країнах Заходу розпочало­ся економічне піднесення. Виникає необхідність у більш загаль­ній концепції регулювання, придатній для умов зростання. Нео-класично-кейнсіанськпй синтез па першому етапі передбачав розроблення так званої спрощеної моделі Кейнса.Жертвуючи аналізом фінансової сфери, спрощена модель змог­ла чітко сформулювати принцип визначення національного до­ходу, який ортодоксальні кейнсіанці вважають серцевиною кон­цепції Кейнса.

• Згодом до моделі було введено грошові параметри. Аналітич­ний апарат для цього ще 1937 року запропонував Дж. Хікс, піз­ніше її вдосконалив і використав Е. Хансен. У результаті з'явилася схема «доходів — видатків» Хікса — Хамсена.автори моделі, подібно до Кеіїнса, виходили з того, що інтенсивність інвестиційного процесу визначається граничною ефективністю капіталу, тобто відношенням між очікуваним до­ходом, який приносить одиниця капітального майна, та ціною її виробництва; при прийнятті рішення щодо інвестування чергової одиниці капіталу підприємець або сплачує за позичені кошти, або здійс­нює альтернативні витрати, відмовляючись від доходу, який міг би отримати за використання власних коштів в інший спосіб; здійснення інвестицій є доцільним за умови перевищення граничною ефективністю капіталу ставки відсотка;умовою рівноваги па товарному ринку є рівність інвестицій (І) і заощаджень (S);

• заощадження відповідно до «основного психологічного за­кону» Кейнса визначаються рівнем національного доходу: S = S (Y). Звідси, чим вищим є рівень доходу, тим більшим є обсяг заоща­ джень. Таким чином, отримуємо функцію IS [І (г) = S (Y)]. У графіч­ному зображенні цс крива з від'ємним нахилом, яка показує відповідність кожної пари значень У і г рівності заощаджень та інвестицій, тобто певний рівень рівноваги товарного ринку.

109. Економічний роз-к Японії в 50-70-ті рр. ХХ ст. Економічне зростання в інституціональній теорії.

Дослідження С. Кузнеця розглядають у руслі інетитутональ­ної теорії економічного зростання. Серед факторів, які справля­ють основний вплив на динаміку національного доходу, С. Куз-пець називав: рух і чисельність населення, зміни його розподілу за віком, родом занять, професійним рівнем; структурні зрушен­ня у промисловості; технічний прогрес; зміни структури та якості капіталу; зміни у соціальній сфері; інституціональш та політичні зміни, які безпосередньо стосуються ринкових відносин; розви­ток міжнародної торгівлі; процеси міграції капіталів.

Кузнець дійшов висновку, що за сучасних умов економічне зростання залежить від внесків у «людський капітал» куди біль­шою мірою, ніж від інвестицій в уречевлений капітал.

Завдяки використанню емпіричних статистичних даних оуло виявлено, що підґрунтя процесу економічного зростання станов­лять тривалі структурні зрушення, зумовлені різноманітними фак­торами, що діють у промислових секторах. У зв'язку з цим уче­ний розробив систему вимірювання граничної капіталомісткості. Оскільки відносний обсяг акціонерного капіталу зазвичай зростає у процесі економічного розвитку, годі як частка акціонерного ка­піталу в прибутку із часом зменшується, внесок капіталу в зро­стання національного виробництва є відносно незначним.

Успішний приклад економічного поступу та зростання демон­струвала у повоєнний період і Японія, стрімко перетворюючись на економічного лідера Південно-Східної Азії.

Ця країна, подібно до країн Західної Європи, переживала не­втішні наслідки Другої світової війни: скорочення випуску про­мислової продукції (у 1945 р. — 28,5 % від рівня 1935—1937 рр.); руйнування міст і більшості промислових об'єктів, моральне и фізичне зношування обладнання; загострення продовольчої кризи; дефіцит бюджету та інфляційні явища. Крім того, в Япо­нії гостро постала проблема браку природних ресурсів для від­новлення економіки та неможливості придбання їх.

Найважливішими аспектами повоєнного відновлення еконо­міки Японії було проведення реформ, успіх яких зумовив ще од­не (поряд із німецьким) економічне диво.

Першою реформою була декартелізація методом реорганізації дзайбацу— закон про ліквідацію дзайбацу ухвалили 1945 року. Нагадаємо, що дзайбацу — форма монополії .

Економічному зростанню Японії сприяли й такі чинники: -низькі (за умовами капітуляції) воєнні видатки (вони не мали перевищувати 1 % національного доходу); -низький рівень (порівняно зі США та Західною Європою)заробітної плати у промисловості (у 5,6 раза нижче, ніж у США,в 1,4 раза нижче, ніж у Франції, у 2,6 раза нижче, ніж у ФРН).Отже, японському «економічному диву» передовсім сприяла модернізація інституціонального середовища.Визначаючи особливості «японського дива», слід звернути увагу па особливі форми відносин праці та високий рівень капі­таловкладень у національному доході. Японія інвестувала в гос­подарство близько третини валового національного продукту.

110. Інтернаціоналізація та глобалізація світового гос-ва останньої третини хх-почат.ХхІст. Та її відображення в економічній думці.

Складовою глобалізаційі-шх процесів, а також характерною ри­сою сучасного етапу розвитку світового господарства є сталий розвиток міжнародної торгівлі й розширення потоків капіталів. Сучасне виробництво, що ґрунтується на новітніх технологіях, наштовхнулося на вузькість національного ринку при реалізації своєї продукції, що стимулювало прагнення країн збільшувати експорт. Нарощування обсягів міжнародної торгівлі тепер відбува­ється не лише за рахунок розширення експортного виробництва в країні, а й експорту капіталу до інших країн для будівництва під­приємств, що вироблятимуть ці товари. Посилення спеціалізації виробництва зумовлює до перетворення великих сучасних компа­ній. Сучасні компанії перетворюються на транснаціональні корпорації (ТНК). Інвестування набуває форм прямих капіталовкладень. Сьогодні рівень міжнародної торгівлі набагато вищий, ніж будь-коли. У пій задіяний значно ширший набір товарів та по­слуг. Але найголовніша відмінність полягає в інтенсивності фі­нансових потоків та рух капіталів. Сучасна світова економіка, прив'язана до «електронних грошей», які існують лише у вигляді цифр на моніторі комп'ютера, не має аналогів у минулому.Проникнення ТНК до інших країн супроводжується привне­сенням до цих країн нових знань, нової технології виробництва і

нових виробничих відносин. За підтримки національних урядів руйнуються соціальні структури традиційних суспільств, адже міжнародні корпорації перетворюють їх відповідно до «міжнарод­них стандартів». Побут, культурні цінності, економіка в різних регіонах світу стають дедалі схожими. Цій уніфікації суспільств та економік сприяють потужні потоки капіталу між країнами, що вимагають єдиних правил гри. На противагу попереднім підходам, що характеризува­лися порівняно високим рівнем незалежності національних еко­номік і більшою свободою прийняття рішень, у новій глобалізо-вапій міжнародній економіці залишається дедалі менше можли­востей для національних автономій. Це, звісно, призводить до втрати керівництва національних економік контролю в управлін­ні господарським розвитком країни і, зокрема, в таких ключових сферах, як «рівень державних витрат». Глобалізація економіки практично внеможливлює регулювання ринку і системи вироб­ництва в країні на національному рівні.